Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
Дивна безпорадність римлян мала свої причини.
Воєнну славу їм дали доблесні легіони, тобто сухопутні війська. На початку своєї історії римляни не мали досвіду морських дій, вони, власне, і в мореплавстві та суднобудівництві «плавали». Це негативно відбилося на ході війни, яку римлянам довелося вести з найбільшою морською державою того часу — Карфагеном.
Щоб хоч якось протистояти карфагенянам на морі, римляни наймали військові кораблі у сицилійців або в Південній Італії, а екіпажі вербували серед ліпарійських, лігурійських та іллірійських джентльменів удачі.
Перемогам на морі у трьох Пунічних війнах вони завдячують значною мірою винаходові, який змінив тактику морського бою, наблизивши його до сухопутного. Римляни першими застосували абордажний трап, який перекидався на палубу ворожого корабля. Трап закінчувався гаком, який чіпляли за палубу або борт судна противника. Його називали круком. Доля бою в таких випадках вирішувалася завдяки особистим якостям нападників. Правда, римляни чомусь нехтували флотом, взагалі мореплавством. Через погорду. Тим часом у II столітті до нашої ери в Середземному морі склалася ситуація, яка ускладнила торговельне мореплавство, загрожувала навіть приморським містам античного світу. Після розгрому Карфагену, який до цього панував у західній частині Середземномор'я, й Родосу, що контролював його східну частину, практично не існувало сили, яка могла б стримати активність морських розбишак.
Етруські пірати господарювали у північній Адріатиці. Їхні найближчі колеги біля південного «підбора» італійського чобота, де в давнину жили френтани, розкошували в опорних пунктах Буки і особливо Ортона. Аж до часів імператора Августа. Страбон так описав Ортону: «Це місто на скелях, де живуть пірати у помешканнях з корабельних уламків; щодо всього іншого це, як кажуть, звіроподібні люди».
Для морських розбійників настав золотий час. По берегах Маре Нострум («Нашого моря», як гордо називали римляни Середземне море), зокрема на Балеарських островах, Кріті, в Епірі і на Сицилії, виникли постійні бази, цілі міста і піратські фортеці. Ремісники — теслярі, ковалі, зброярі — виготовляли там для піратів зброю, кораблі. Як писав Аппіан, «пірати невтомно завозили для них сировину у вигляді дерева, бронзи і заліза». Близько 70 року до нашої ери у тих містах базувалося приблизно 1500 кораблів, на яких плавали 10 тисяч відчайдушних, здатних задля здобичі на все людей.
На той час уже ніхто не вславляв, як раніше, піратський промисел. Навпаки, ватажків скрізь ганили як ворогів людського роду. У прибережних містах зводили високі сторожові вежі. Багато з них існують і досі. Кассій Діон, автор «Римської історії», розповідав: «Піратством займалися здавна і займатимуться, допоки не зміниться людська натура. Але в давні часи розбишакували в певних місцях, невеликими групами, тільки влітку. Разом з тим у наш час дуже багато пристало до цього заняття, оскільки постійно точилися війни, часто в різних місцях, численні міста були знищені, кара загрожувала всім утікачам, ніхто не був позбавлений відчуття страху».
Піратські флотилії борознили Середземне море з краю в край. Попереду йшов, як казали римляни, «архіпірат». Його судно з чорними бортами і червоними вітрилами переливалося від срібних і золотих блях. Найвідомішими серед «архіпіратів» були Ісидор, який діяв у західній частині Середземного моря, Атенодор, господар Егейського моря, і найпідступніший сицилієць Ніко. У ті часи вони частіше нападали на прибережні міста, ніж на кораблі.
«Спустошували й палили не тільки господарства й поля, але й цілі міста. Вдиралися в необваловані міста, підкопували мури або розбивали їх, а ще, обклавши, потім грабували», — зазначав античний автор. Так було здобуто й пограбовано багато міст Греції й Італії. На острові Самофракія пірати відвели душу в святилищі, в якому знайшли тридцять тонн золота. Ще в 69 році до нашої ери Атенодор спустошив центр работоргівлі — острів Делос в Егейському морі. В Італії постраждали Сиракузи, Бріндізій і навіть Місен, римський воєнно-морський порт. Що казати, в Остії було знищено флот, який готувався до походу проти… піратів.
Скориставшись з паніки, вони піднялися вгору по Тібру, спустошуючи береги аж до мурів Вічного міста. Навіть узяли в полон двох преторів, Секстинія і Белліна, яких здибали на Віа Аппіа у супроводі лікторів з усіма символами влади.
А вже з претором налетіли на Кайєту, де пограбували храм Юнони Лацінії. Кілікійські шибайголови захопили по дорозі у приміський будинок біля Місена дочку Антонія Крітського, знаного воєначальника. Після тривалих переговорів вона була викуплена за значну суму. Їй пощастило: повернули «неушкодженою». Траплялися випадки, коли дівчат з аристократичних родин повертали після одержання викупу збезчещеними чи мертвими, якщо в угоді забували обумовити всі подробиці.