До зустрічі з тобою

І саме тоді я це почула: звук від шва, що тріскає, — таке ні з чим не сплутаєш. Я глянула вниз: шов, який з’єднував два шматки тканини на моїй правій нозі, розійшовся, і з клаптів по краях звисали шовкові торочки. Ураз я відчула, як моє обличчя взялося че´рвенем.

— Отже… міс Кларк… ви маєте досвід роботи з квадриплегіками?

Я повернулась до місіс Трейнор, вигнувшись так, щоб мій піджак якнайбільше накрив спідницю.

— Не маю.

— Ви довго працювали доглядальницею?

— Ну… Насправді я ніколи цього не робила, — мовила я й, неначе почувши у вусі голос Саїда, додала: — але певна, що можу навчитися.

— Ви знаєте, хто такий квадриплегік?

Я запнулася.

— Коли… ти застряг в інвалідному візку?

— Можна й так сказати. Існують різні ступені квадриплегії, але в даному випадку йдеться про цілковиту втрату рухомості ніг і дуже обмежене використання п’ястків та рук загалом. Вас це не обтяжить?

— Ну, певне що не так, як це обтяжує його! — Я всміхнулась, але обличчя місіс Трейнор було невиразним. — Перепрошую, я не хотіла…

— Ви кермуєте автомобілем, міс Кларк?

— Так.

— З водійськими правами все гаразд?

Я кивнула.

Камілла Трейнор щось позначила у своєму списку.

Шов і далі розходивсь. Я бачила, як розпірка невблаганно повзе догори по моєму стегну. Отакечки, доки піднімуся, буду схожа на танцівницю з Вегаса.

— З вами все гаразд? — Місіс Трейнор дивилася на мене.

— Я просто трохи розігрілася. Ви не заперечуєте, якщо я зніму піджак?

Перш ніж вона встигла щось сказати, я вивернула піджак одним плавним рухом і обперезала ним талію, затуляючи розпороту спідницю.

— Ви знаєте, так жарко, — промовила я, всміхаючись до неї, — коли зайдеш сюди знадвору.

Запала тиша, а потім місіс Трейнор знову глянула на теку.

— Скільки вам років?

— Двадцять шість.

— І ви працювали на вашій попередній роботі протягом шести років?

— Так. У вас є копія моєї рекомендації.

— М-м… — Місіс Трейнор витягнула її та примружилась. — Ваш попередній роботодавець пише, що ви — доброзичлива, балакуча й ваша присутність робить життя кращим.

— Так, я заплатила йому за це.

І знов це незворушне обличчя.

«От дідько!» — подумала я.

Здавалося, мене ретельно вивчали. І не конче в хорошому значенні цього слова. Мамина блуза раптом видалась мені дешевою — синтетичні нитки´ виблискували на тонкій світлій тканині. Треба було вдягти найпростіші штани та блузу. Що завгодно, але не цей костюм.

— То чому ж ви покинули роботу, на якій вас так шанували?

— Френк, власник, продав кав’ярню. Це ту, що біля підніжжя замку. «Булочка з маслом». Була колись, — виправилась я. — Хоч я була б рада залишитися там.

Місіс Трейнор кивнула, або тому, що вона не відчувала потреби ще щось казати про це, або тому, що вона теж була б щаслива, якби я там залишалася.

— А що ви хочете робити у своєму житті?

— Перепрошую?

— Чи прагнете ви зробити кар’єру? Це лише сходинка на шляху до чогось більшого? Ви маєте професійну мрію, яку прагнете здійснити?