До зустрічі з тобою

Місіс Трейнор якось дивно на мене глянула.

— Пробачте, — швидко залепетала я, зрозумівши, що сказала. — Я не стверджую, що параплегію… квадриплегію… вашого сина…. можна зцілити чашкою чаю.

— Маю сказати вам, міс Кларк, що цей контракт не на постійній основі. Лише на півроку. Ось чому зарплата… відповідна. Ми хотіли залучити підхожу людину.

— Повірте мені, коли ви пропрацювали кілька змін на птахофабриці, то навіть робота у в’язниці Ґуантанамо здається привабливою.

«Стули писок, Луїзо», — я закусила губу.

Але місіс Трейнор, здавалось, не помітила. Вона згорнула теку.

— Мій син Вілл попав у ДТП майже два роки тому. Йому потрібен цілодобовий нагляд, більшу частину якого забезпечує кваліфікований медбрат. Нещодавно я повернулася на роботу, тож доглядальниця повинна бути тут протягом дня, щоб підтримувати Віллові компанію: годувати й ставати йому в помочі всюди, де буде потрібно, слідкувати, щоби з ним нічого не сталося. — Камілла Трейнор опустила очі й додала: — Вкрай важливо, щоби поруч із Віллом була людина, яка усвідомлює цю відповідальність.

Усе, що вона сказала, навіть те, як вона виокремлювала слова, здавалось, натякало на мою недалекість.

— Зрозуміло, — промовила я й почала збирати свою сумку.

— То ви хочете працювати?

Це було так несподівано, що спочатку я подумала, що не розслухала.

— Перепрошую?

— Потрібно, щоб ви розпочали роботу якомога швидше. Оплата потижнева.

На якийсь час я втратила мову.

— Ви берете мене, а не… — почала була говорити.

— Робочий день доволі довгий: від восьмої ранку до п’ятої вечора, іноді довше. Перерви на обід як такої немає, хоча коли Натан, Віллів медбрат, приходить пополудні провідати його, у вас з’являється вільних півгодини.

— Вам не потрібно нічого… медичного?

— Вілл дістає усю потрібну медичну допомогу. Нам потрібен хтось надійний та життєрадісний. Його життя… складне, тому важливо підбадьорювати його… — Вона замовкла, пильно вдивляючись удалечінь крізь панорамні вікна. Нарешті місіс Трейнор повернулася до мене. — Інакше мовити, його психічне щастя так само важливе для нас, як і фізичний стан. Розумієте?

— Гадаю, так. Я повинна… носити уніформу?

— Ні. Ніяких уніформ! — Вона глянула на мої ноги. — Але ви могли б одягати щось… не настільки відверте.

Я опустила очі й постерегла, що мій піджак зсунувся, відкривши добру частину голого стегна.

— Це… Пробачте, тріснув шов. Насправді це не моє.

Але місіс Трейнор, здавалося, більше не слухала.

— Я поясню ваші обов’язки, коли ви станете до роботи. Зараз, міс Кларк, із Віллом спілкуватися непросто. У цій роботі психологічне ставлення так само важливе, як і інші… професійні навички, які ви маєте. Що ж, побачимося взавтра?

— Завтра? Ви не хочете… ви не хочете познайомити нас?

— Сьогодні у Вілла поганий день. Думаю, найкраще почати з нуля.