Пульс Всесвіту

Ця відповідь ще більше переконала мене в тому, що я говорю з людиною, яка вже давно втратила відчуття реальності. Та все ж я ще сподівався отверезити його.

— Як видно з усього, ваше відкриття має величезне значення для людства. Але чому ж у такому разі ви не віддасте його в розпорядження суспільства? Чому таку важливу справу здійснюєте один, у підземеллі? Навряд щоб вам пощастило побудувати такий передавач, який вплинув би на всю земну кулю, а з своїми хвилями вам доведеться звертатись таки далеченько: у нас війна нікого не приваблює.

Пегас судорожно вчепився в стіл з екранами.

— Доки я не доведу свій план до кінця, відкриття з рук не випущу!.. Ви уявляєте, що трапиться, якщо комусь заманеться зловживати ним? Або ж його вкрадуть — вкрадуть, а потім ніхто й не згадає про мене… Чи, може, скажете, мало було викрадено великих винаходів?.. Справді, передавач завдає мені багато клопоту. І все одно в мене є надія. За попередніми розрахунками, гравітаційний передавач потребуватиме такої ж кількості енергії, як звичайна радіостанція.

— А чи не зрадить вас велика витрата електрики? — запитав я.

— Ні, енергію я беру безпосередньо з мережі, без лічильника. Звісно, в інтересах людства, — хихикнув Пегас.

— Дивно! — сказав я з іронією. — Боїтесь, що хтось украде ваше відкриття, а самі, м’яко кажучи, на кожному кроці обкрадаєте людське суспільство, правда запевняючи, що це — в його інтересах… Але хто може поручитись, що ви не зловживатимете вашим відкриттям, не використаєте його проти людства?

М’ясисте обличчя Пегаса заграло всіма барвами.

— Ви забігаєте, редакторе, надто далеко! Адже я — порядна людина і не плекаю потаємних думок!

Я хотів заперечити, що чесна людина не краде, але побоявся бурхливої сутички. А тепер шкодую, що не підтяв цього, щонайменше сказати, дивного вченого.

— Мир не можна захистити ніякими таємничими променями, — сказав я з удаваним спокоєм. — Людство вже прокинулось, і я твердо переконаний, що остання світова війна була справді останньою. Зараз не час для війн. Перший радянський супутник, сигнали якого ви самі перехопили, скерував погляди людства в протилежному напрямку — нагору, до Всесвіту. Тож не чіпайте людський мозок, бо це небезпечно, та й потреби в цьому немає. Мозок — надто чутливий орган. Це вам не кібернетичний Ферда, з яким ви можете робити все, що заманеться!

Я замовк, Пегас також мовчав. Я тоді подумав, що своїми полум’яними словами вплинув на нього. Але мої ілюзії розлетілися, як сухе листя під вітром.

— Хоч ви й говорите красиво, та все ж недооцінюєте небезпеку загрози війни. Мені здається, що ми не розуміємо один одного. Ви — редактор і письменник, а я — розсудливий учений. Я знаю, що роблю. Я не можу допустити, щоб голем[1], якого воскресили наука і техніка, під час свого походу розчавив мешканців нашої планети. Він уже зіп’явся на ноги і руйнує все, що трапляється йому на шляху. Я крокую поруч і чекаю слушного моменту, щоб перетворити його знову на мертву глину.