Пульс Всесвіту
- Автор: Бабула Владимир
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. А. Соучек
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Пульс Всесвіту». Краткое содержание книги:
… Талановитий вчений працює над винаходом, який, на його думку, дасть змогу навіки звільнити людство від загрози атомної війни. Він створює апарат, за допомогою якого хоче знищити саме поняття війни, стерти його в мозку людини.
Але сумнівні експерименти вченого-одиночки приречені на невдачу. В дружбі і єднанні, в спільній праці в ім'я життя людство знаходить той шлях, який приводить усі народи до справді щасливого майбуття.
Автор змальовує картини цього життя, відносини між людьми нашого завтра…
Гострий сюжет, різноманітні пригоди, яких зазнають герої повісті, викликають ще більший інтерес до цього невеличкого, але яскравого і корисного твору.
Я зацікавлено оглядав просторе приміщення з голими бетонованими стінами, — в ньому було повно найрізноманітніших приладів та апаратів.
— Це ваша лабораторія? — щиро здивувався я.
У Пегаса від задоволення заблищали очі.
— І так і ні, в залежності від того, як на це глянути… — почув я знайому відповідь. — Підземні коридори мої за правом пріоритету знахідки. Апарати я позичив на складі дослідного інституту.
— Позичили? — перепитав я іронічно.
— Власне, це не має значення, — холодно відповів Пегас. — Коли зрозумієте, які важливі проблеми розв’язуються в цій лабораторії, то погодитесь, що спосіб, яким я дістав необхідне обладнання, справді не має значення. Я працюю над двома грандіозними проблемами. Одна дасть людству необмежену силу, друга — врятує його від загибелі…
Слова хворого на манію величності аніскільки не здивували мене.
«Знову вічний двигун!» — згадав я бідолашних винахідників, що останнім часом посипались до редакції як із драного мішка.
— Я бачу, ви мені не вірите. Ні, я не божевільний і зараз переконаю вас у цьому. Моє перше величезне завдання — оволодіти гравітацією, силою земного тяжіння. Теоретично я вже розв’язав цю проблему, практично — ще не зовсім.
— А чому ви не експериментуєте в дослідному інституті? — запитав я. — Адже над цією проблемою працюють багато вчених. Самотужки ви її не розв’яжете.
— Я пильно стежу за успіхами інших і добре знаю, чого досягнуто в битві з гравітацією. Але я йду зовсім Іншим шляхом і вже виявив гравітаційні хвилі, аналогічні електромагнітним… А чому не експериментую в інституті? Просто не хочу, щоб хто-небудь скористався з результатів моєї довгорічної виснажливої праці. А з публікацією другого відкриття я затримуюсь насамперед тому, що його можуть використати проти людства, як у свій час атомну бомбу.
Розуміючи, що дальші заперечення зайві, я мовчки уважно стежив за Пегасом, який гаряче і з великим захопленням розповідав про битву з гравітацією. Він говорив про проблему, яку я повністю зрозумів тільки далеко пізніше.
— Отже, ви працюєте над гравітацією… А як вам пощастило перехопити сигнали супутника незабаром після його запуску? — запитав я зрештою, коли Пегас замовк.
— Саме тому, що я працюю над гравітацією, у мене є потужний приймач, яким я перевіряю зв’язок між гравітаційними та електромагнітними хвилями. Я досліджую хвилі різної довжини. Полюючи в ефірі, я тоді випадково натрапив на повідомлення про запуск супутника і довідався, яка довжина хвилі його радіопередавача. Після цього перехопити сигнали було вже неважко… Вас я згадав по закону асоціації, бо саме того вечора дочитав ваше фантастичне оповідання про штучні супутники Землі.
Я багатозначно поглянув на годинник.
— О ні, я ще не можу вас відпустити! — сказав Пегас, зрозумівши мій жест. — Адже я ще не ознайомив вас з другим своїм відкриттям, яке послужить темою для вашого фантастичного оповідання.
Схопивши мене за руку і раптово знизивши голос, наче побоюючись, що нас хтось може підслухати, він зашепотів:
— Ходімо!.. Пробачте, я трохи схвильований, але це хвилювання у мене мимоволі виникає від думки про велич відкриття. Коли ви зрозумієте, про що мова, то воно й на вас справить захоплююче враження. Насмілюсь запевнити, що ці історичні моменти ви запам’ятаєте на все життя…
Він мав рацію: лабораторію Пегаса я не забуду ніколи.
«Напишу про це. Обов’язково напишу. Але не оповідання, а чисту правду», — думав я в той час, коли він підводив мене до невеликого стола, на якому виднілись кілька маленьких екранів.
Пегас крутнув вимикач. Спалахнули сигнальні вічка. Почулось неголосне гудіння трансформаторів.
— Звичайне виробниче телебачення, — пояснював Пегас. — Дивіться уважно! Перший екран ліворуч — видно Малтезьку площу. Невеликий телевізійний передавач я встановив у вікні горища Ностицевого палацу. На другому екрані — загальний вигляд Ностицевої вулиці. Третій екран — вид на тротуар проти нашого будинку… Цікаво, правда?.. Погляньте, з Малтезької площі до нашої вулиці іде юнак. Ота он дівчина в темному закутку вулиці, мабуть, на нього чекає. А тепер, любий редакторе, будьте уважні! — голос Пегаса бринів переможно. — Я примушу цього юнака виконати кілька вправ. Він підкорятиметься мені так само, як підкоряється Ферда!
Доктор клацнув якимсь важельком, покрутив ручки. Дзижчання над нашими головами посилилось. І коли на одному екрані з’явилось перехоплене телеоб’єктивом обличчя юнака, Пегас поклав мені руку на плече:
— Запевняю вас, що коли юнак підійде до нашого будинку, він схопиться за голову, розгублено озирнеться і допитливо подивиться вгору. Злякана дівчина підбіжить до нього і раптом зробить йому реверанс…