Мій Близький і Далекий Схід
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мій Близький і Далекий Схід». Краткое содержание книги:
Вибрані твори Галини Пагутяк «Захід сонця в Урожі» відзначено австралійською літературною премією «Айстра» як найкраще авторське видання в Україні 2007 року.
— А де зцілитель?
— Нема ще.
Шамхат випустила руку дівчинки, і життя перестало перетікати до Ені. Вона мусила вийти. Це, певно, через податки.
Вона знала цього писаря ще до того, як з’явився Енкіду. Вона вже давно перестала бути для нього матір’ю і сестрою. І хоч сюди його привів обов’язок перед містом, в очах цього статечного чоловіка жевріло тепло.
— Я чув, сестро, що тебе спіткало горе, — вимовив той м’яко. — І що смуток твій триває досі…
— Горе спіткало мене знову, не встигла я обтрусити пилу з одежі. Моя маленька служниця — на півдорозі до царства Нерґаля.
Саме так вчили Шамхат розмовляти з великими і мудрими людьми. І хоч тоді, коли вони зустрілись вперше, писар був лише учнем Дому табличок[45], вона була для нього доброю матір’ю і сестрою.
— Я чекаю на зцілителя, — додала Шамхат.
— Старійшини чекають на тебе в домі енсі Більґамеса.
— Щось сталося? — здригнулася Шамхат.
Писар похитав головою:
— Ні, енсі Більґамес, пастир[46] Урука, ще не повернувся. Ходімо, я відведу тебе до його дому. Навіть, якби ти була рідною матір’ю цієї дитини, а її подих мав урватися з хвилини на хвилину, і якби я був її батьком, ми б не зволікаючи пішли.
— Так, пане.
Шамхат взула сандалії, обгорнулась покривалом. Ось вона вже готова вирушити.
— Ти помарніла, сестро…
— Я вже немолода, — відрізала Шамхат.
— Краса смутку часом вабить більше, ніж краса радості. Ти — дуже вродлива.
За ворітьми їх чекали слуги писаря з віялами пальмового листя. А з провулку вигулькнув захеканий сторож. Він низько вклонився писареві, а тоді господині:
— Я не знайшов зцілителя. Але переказав, щоб той прийшов до нас, як тільки повернеться від хворого.
Шамхат кивнула і рушила слідом за писарем. І перехожі на вулиці зупинялись, дивились услід процесії й казали:
— Ось йде блудниця Шамхат. Ось йде пан писар з Ради старійшин. У чому річ?
Але Шамхат і сама не знала. І, мабуть, писар не знав. Однак, мусила бути вагома причина, раз її потурбували в жалобі за братом Енкіду, й послали по неї самого писаря, вельми поважну особу.
У домі енсі Більґамеса були двері з кедрового дерева, гідні храму богів. Змайстрував їх сам Більґамес, вкрив різьбою, що зображала сцени з їхніх з Енкіду пригод у Країні Кедрів. І хоч славу і багатство принесла ця подорож, ніколи не буває так, щоб усі боги були вдоволені. Витягнеш цеглину зі споду — завалиться ціла споруда.
Шамхат увійшла слідом за паном писарем з холодом в серці. Увійшла через двері з кедра, інкрустовані кістю, лазуритом і сріблом. Одне око Більґамеса дивилося на неї. Одне око Енкіду дивилося на неї. І одне зряче око мала Ені, служниця Шамхат. Тільки її тут не було.
Писар провів її через великий двір, залитий сонцем, викладений цеглою, покритою глазур’ю: чорною і червоною. Далі вони увійшли до покою, де Більґамес зазвичай вислуховував старійшин. З покою зник очеретяний сніп, знак Гашанни, відколи Більґамес посварився з її земним втіленням. Проте в Уруку всі були певні, що їхній пастир повернеться, щоб узяти участь в церемонії священного шлюбу[47]. А якщо не повернеться, то, значить, перебуває в Країні без вороття. І тоді оберуть іншого пастиря.
Старійшини сиділи півколом на ослонах і мовчки дивились на Шамхат. Їхні поголені голови не віддавали тіні. Було незвично тихо. У домі Більґамеса ніколи так не було тихо. Нарешті старший серед мужів Урука ворухнувся і звернувся до писаря:
— Кого ти нам привів, синку?
— Діву Шамхат, блудницю Урука, привів за бажанням старійшин Урука, — відказав писар спокійно.
— Хіба це діва Шамхат? — скривився старший. — Хтось із вас, отці міста, впізнає Шамхат?
— Ні, — загомоніли старійшини, — ми не знаємо цієї жінки. Ми не впізнаємо її.
— Однак, я упізнав її, — тихо мовив писар. — Я знайшов діву Шамхат у її домі, занурену в горе, серед сліз і пилу скорботи.
— Як ти впізнав її, писарю?
— По її голосу і серцю. Шар намулу вкриває поле після повені, але під ним віднайдеш свіжу зелень.
— Ми забули, як виглядає найвродливіша жінка Урука. То ти, дійсно, Шамхат?
— Так.
— І ти не відцуралася від своєї нам?
— Ні.
— Не розпродала золото, срібло, лляну одежу? Не викинула пахощі й сурму?
— Ні.
— Чому ж ми не бачимо їх на тобі, Шамхат?
Жінка ще нижче похилила голову.
— Добре, тоді скажи нам, діво Шамхат, ким був тобі той, по кому ти носиш жалобу?
45
У Шумері навчалися тільки хлопчики. Школа називалась Дім табличок (е-дуб-ба). Навчання тривало з 5 до 20 років. Готували общинних і храмових писарів. То була досить високооплачувана робота. Є відомості, що письма навчали також жінок-жриць при храмах.
46
Царя порівнювали з пастухом стада.
47
Щорічна церемонія, яка передувала сівбі. Священний шлюб здійснювався між правителем Урука, який одночасно був верховним жерцем Ана, і верховною жрицею Інанни.