Ставка більша за життя. Частина 2

Клосс зауважив, що побоюється за Інгрід, що він, звичайно, говорить з нею, з Бертою, не як офіційна особа, але коли вона знає щось таке, що допомогло б розшукати дівчину… Та Берта нічого не знала, в усякому разі, не знала про факти, які допомогли б натрапити на слід. Це саме вона сказала й Шабе. Проте Клосса цікавили не факти; він прохав Берту розповісти про Інгрід, хотів знати про неї якнайбільше. Він намагався здобути довіру панни Берти Вашке — і, певно, не без успіху, бо дівчина заходилася розповідати.

Інгрід, казала вона, протягом останніх місяців страшенно змінилася. Точніше, після смерті Гейні. Це було велике кохання, вони мали побратися восени цього року — весілля збиралися справити під час останньої відпустки Кетля. Інгрід вирішила оселитися в Берліні, хоч до цього мріяла забрати свого любого до Швеції, вирвати його, як вона казала, з пазурів війни. Гейні був музикантом.

— Я знала його давно, — мовила Берта, — ще до знайомства з Інгрід. Він навчався в консерваторії і заробляв на прожиття лекціями, бо порвав усякі стосунки зі своїм батьком, — тут дівчина трохи тривожно глянула на Клосса, — високим офіцером СД, а пізніше гауляйтером на Заході. Гейні не хотів брати від нього грошей — він був чудовий, справді чудовий хлопець. Це, ясна річ, не означає, що я у всьому була з ним згодна, — квапливо додала вона, і Клосс подумав, як важко колись буде визволити цих людей з тенет постійного страху й підозри.

— Коли Гейні приїздив з Польщі у відпустку, — вела далі Берта, — то розповідав досить погані речі про німців, дуже погані. Тепер я, звичайно, вже можу про це говорити: колись він навіть мав намір утекти до Швеції. Потім немовби змінився — зробився похмурий, мовчазний і тільки при Інгрід знову ставав колишнім Гейні. Закохані поїхали на кілька днів у гори і повернулися дуже щасливі. Я пам’ятаю також від’їзд Гейні до Польщі. Я теж проводжала його на вокзалі, Інгрід плакала там, хоч вона не плаче ніколи; а потім, коли поїзда вже не стало видно, вибухнула страшенним гнівом. Вона говорила так голосно, що я злякалася й хотіла втекти. “Я ненавиджу вашу Німеччину, — кричала вона, — ненавиджу вашу війну! Ви хочете панувати над світом, а вмієте тільки завдавати страждання іншим людям і собі теж. Німеччина буде знищена — і що швидше, то краще!”

Через кілька днів прийшла звістка, що Гейні загинув на вулицях Варшави, його вбили поляки. Я не могла впізнати Інгрід. Вона співала щодня і жила, здавалось, тільки на сцені. Після виступів замикалася в кімнаті Гейні й нікого до себе не пускала. Згодом повернулася до Швеції, а коли влітку приїхала знову, то до мене навіть не зателефонувала. Я зустріла її в бідненькому ресторанчику неподалік від зоопарку. Вона сиділа з якимось офіцером СД, здається, з цим же Шабе. Була напідпитку. Побачивши, підбігла до мене. “Я повинна помститися за смерть Гейні, — сказала вона, перш ніж ми поцілувалися. — І месником буду я. Світ підлий і жорстокий. Найкраще жити без ілюзій”.

Клосс запитав ще, чи Інгрід часто бувала в товаристві офіцерів СД. Берта відповіла на це ствердно. І сказала також, що кілька разів співачку запрошував до себе й генерал фон Больдт, колишній начальник Гейні. А обер-лейтенант Штольп… був перед тим з нею у театрі.