Зоряний лицар
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0459-8
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зоряний лицар». Краткое содержание книги:
Таємничий Зоряний лицар вимагає повернути старий борг… Задля цього наслідному принцу Глібу доведеться пройти нелегкий шлях поневірянь і, витримавши чимало випробувань, пізнати справжнє кохання. Та чи дійсно його кохана — та, за кого себе видає?
Марика мовчки стояла, не виявляючи своєї присутності. Гліб теж чекав, коли Варга помітить їх. Але та, занурена у свої думки, витала десь далеко.
Раптове запитання старої захопило хлопчика зненацька.
— Чому він тут?
Варга, не поворухнувшись, продовжувала дивитися в інший бік, і для Гліба залишилося загадкою, як вона ухитрилася побачити, чи швидше відчути їхню присутність.
— Він заступився за мене й поділився хлібом, — відповіла Марика на запитання старої циганки.
— Чого він хоче?
— Щоб ти допомогла позбутися чаклунства.
— Скажи йому, що він даремно прийшов. Моя сила не для людей чужого племені.
— Але в ньому є циганська кров, — палко запевнила дівчинка.
Циганська кров?
Варга вперше відірвалася від споглядання головешок, мигцем поглянула на Гліба, а потім уп’ялася в Марику, чекаючи на пояснення.
— Ось, — Марика схопила Гліба за рукав, похапцем підтягнувши до старої, знаком наказала показати зап’ястя, і сама підняла руку. Оборки на широкому рукаві впали, оголивши поріз, який ледь почав затягуватися.
Варга мовчала. Кільця диму перестали вилітати з трубки, ніби подих життя облишив її. Гліб схвильовано чекав на вирок старої. За якусь мить заціпеніння відпустило стару циганку, її безпристрасне обличчя переплавилося на маску гніву, змішаного зі страхом. Чіпкими крюками пальців вона схопила хлопчика за руку, вп’ялилася в лінії на його долоні, а потім різко відштовхнула Гліба. З її грудей вирвався стогін, який переходив у крик смертельно пораненого звіра.
Розділ 5
Помста духів
Табір ожив. Купи ганчір’я та ковдр, розкидані навколо багаття, заворушилися, наче земля заходила ходором, розверзлася, і з-під неї з явилася потривожена людська лава. Ворожий натовп зімкнувся навколо Гліба. Відступати було нікуди. Він озирнувся, шукаючи підтримки Марики, і відчув, як її теплі пальці ковзнули в його долоню. Дівчинка міцно стиснула його руку й стала поруч, плече до плеча. Спалахи багаття, яке догоряло, грали в зіницях Варги. Вона тикнула в Марику крючкуватим пальцем і крикнула:
— Як ти насмілилась! Ти порушила заборону та зрадила наше плем’я. Коли я відійду, велика сила духів залишить наш рід.
— Я не порушила заборони. Клянуся, що я не чаклувала. Я знаю, мені не можна, — зривистим голосом заперечила дівчинка, але Варга продовжувала так, наче не чула її:
— Збувається пророцтво. Твоя кров змішалася з кров’ю королів. Якщо ти залишишся тут, то станеш прокляттям нашого роду.
— Бабо, не говори так! — скрикнула дівчинка. — Звідки кров королів? Його мати бакалійниця. Скажи, — вона смикнула Гліба за руку, закликаючи говорити.
— Правду кажи. Хто твій батько? — сердито крикнула стара.
Гліб з усієї сили намагався не відвести очей, хоча вогненний погляд Варги, здавалося, обпікав його.
— Король.
Марика скрикнула й похитнулася. Гліб підтримав її, але вона відсахнулася. Дівчинка мовчки дивилася на нього широко розкритими очима, в яких мерехтіли відблиски багаття. Вони набухали, поки не вилилися слюдяними борозенками по її матових смаглявих щоках.
Натовп розступився, відійшовши від дітей, як від прокажених. Плечистий циган із сережкою у вусі й маленькою клиноподібною борідкою наблизився до Марики. Він узяв дівчинку за підборіддя й різко підняв її голову вгору. Їхні очі зустрілися.
— Чому ти так вчинила? — запитав він.
— Він заступився за мене. Я нічого не знала, землю їсти буду. Пробач.
— Це не моя воля. Ти повинна піти, — сказав циган.
Марика знітилася й опустила голову. Вона розуміла. Ніхто, навіть батько, не може йти проти духів. Пронизливо тонко завила жінка, і, як за командою, юрба відповіла гулом голосінь.
Гліб згадав далекий, страшний день, коли його теж виганяли з дому. Він знав, що Марика повинна зараз відчувати. Забувши про страх, хлопчик крикнув:
— Будь ласка, не карайте її! Вона ні в чому не винна. Я умовив її. Це моя провина.
Цигани змовкли, і в тиші, що розляглася, надтріснутий голос Варги пролунав вироком, загасивши палке благання хлопчика.
— Немає винних і безвинних. Є доля. Ти тут тому, що така воля духів. Я зроблю, що ти хочеш, але після цього ви повинні піти.