Подорож собаки
- Автор: Кэмерон Брюс
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-5123-6
- Переводчик: Дарья Петрушенко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подорож собаки». Краткое содержание книги:
Я щасливо дістався машини, та коли Ганна відчинила задні дверцята, я не звернув на це уваги й почвалав убік, доки не ткнувся носом у передні. Вона легко розсміялася, відчинила дверцята й підсадила мене, допомагаючи залізти в авто.
Я був собакою переднього сидіння.
Я сидів і споглядав цей день, який ніс із собою обіцянку тепліших вітрів. Сніг іще ховався в найгустіших заростях дерев, але вже зійшов у дворі, де ми з Ітаном разом гралися, качалися й боролися. Цієї миті здалося, ніби я чую його, чую, як він каже, що я хороший собака. Мій хвіст радісно застукав від спогаду про його голос.
Ганна часто простягала руку й торкалася мене, доки ми їхали до Доктора Деб. Коли вона заговорила, смуток так і хлинув із неї, і я лизнув її руку, що гладила мене.
– О Дружку, – сказала вона.
Я помахав хвостом.
– Щоразу, як дивлюся на тебе, я згадую мого Ітана. Дружку. Хороший собака. Ти був його товаришем, його особливим другом. Його собакою. І ти привів мене назад до нього, Дружку. Знаю, ти не розумієш, та коли ти з’явився на моєму порозі, то звів нас з Ітаном знову разом. Це зробив ти. Це було… жоден собака не робив більшого для своїх людей, Дружку.
Я був щасливий чути, як Ганна знов і знов називає ім’я Ітана.
– Ти найкращий собака, Дружку. Дуже, дуже хороший собака. Хороший собака.
Я замахав хвостом, почувши, що я хороший собака.
Я так і сидів, коли Ганна відчинила дверцята біля дому Доктора Деб. Знав, що жодним чином не зможу зістрибнути вниз із моєю лапою. Я тужливо глянув на неї.
– О, гаразд, Дружку. Зачекай-но тут.
Ганна зачинила дверцята й пішла. За кілька хвилин Доктор Деб і чоловік, якого я ніколи раніше не бачив, вийшли до машини. На руках чоловіка був запах кота, ще й м’ясний аромат. Вони з Доктором Деб віднесли мене до будівлі. Усіма силами я намагався не звертати уваги на біль, який пронизував мене, доки вони це робили, але при цьому важко дихав. Мене опустили на металеве ліжко, і було надто боляче, щоб махати хвостом, тож я просто поклав голову вниз. Приємно торкатися прохолодного металу, розтягнувшись на ньому.
– Ти такий хороший собака, хороший собака, – прошепотіла мені Ганна.
Я знав, що тепер уже мені лишилося недовго. Я зосередив погляд на ній – вона всміхалася, але водночас плакала. Доктор Деб гладила мене, і я відчував, як її пальці намацують складку шкіри біля моєї шиї.
Я впіймав себе на тому, що думаю про маленьку Клеріті. Я сподівався, що скоро вона знайде іншого собаку, який нагляне за нею. Кожному потрібен собака, а Клеріті він був просто необхідний.
Мене звали Дружком. Раніше – Еллі, до того – Бейлі, а перед тим – Тобі. Я був хорошим собакою, який любив свого хлопчика Ітана й дбав про його дітей. Я любив його подругу Ганну. Я знав, що вже більше не повернуся, і це добре. Я зробив усе, що має зробити на цьому світі собака.
Ганна ще й досі виливала на мене свою любов, коли я відчув крихітний укол між пальцями Доктора Деб. Майже миттєво біль у нозі відступив. Почуття миру сповнило мене: його дивовижна, тепла, смачна хвиля тримала моє тіло на плаву, наче ставкова вода. Дотик Ганниних рук поступово полишив мене і, відпливаючи за течією, я почувався по-справжньому щасливим.
Розділ 4
Картини лише починали яснішати перед моїми затуманеними очима, коли я все згадав. Одна мить – і я знову був новонародженим цуценям без напрямку чи мети, окрім як знайти материнське молоко, а наступної миті це був я – усе ще цуценя, але зі спогадами про те, як жив Дружком, і про всі попередні рази, коли був цуценям у своїх життях.
У моєї матері було кучеряве коротке й темне хутро. Такими ж темними були мої кінцівки – принаймні наскільки я бачив їх своїми щойно відкритими очима, – але моє м’яке хутро кучерявим зовсім не було. Усі мої брати й сестри мали однаковий темний колір, хоча коли ми натикалися одне на одного, я відчував, що лише один має хутро, як у мене, – решта кучеряві, як наша мати.
Я знав, що скоро мій зір проясниться, але не думав, що це дуже допоможе мені збагнути, навіщо знову став цуценям. Я завжди був переконаний, що маю важливу мету й тому постійно народжуюся заново. Тоді все, чого я навчався, слугувало для допомоги моєму хлопчикові Ітану, і я жив поряд із ним і був провідником в останні роки його життя. І гадав, що це й було моєю метою.