Непосидючі покійнички
- Автор: Лапикура Валерий Павлович, Лапикура Наталья Михайловна
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-2961-03-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Непосидючі покійнички». Краткое содержание книги:
У ваших руках третя книга багатотомного серіалу «Інспектор і кава». Автори визначили цей жанр, як детектив у стилі «ретро». Головний герой серіалу — капітан міліції Олекса Сирота — служив у Київському карному розшуку в 70-х роках вже минулого століття. Це були часи, коли чесний міліціонер перебував під жорстким контролем компартійних органів, прокуратури і кадебе. Прагнення реального прообразу героя бути порядним слідчим коштувало йому життя.
— Ну, битву — не битву, але ж ви самі казали — оперативна розробка версії, підозрювані… а як же без цього?
— Знаєш, Олексо, у нормальних людей і злочини нормальні. Когось сокирою по голові під п’яну руку, когось кухонним ножем у печінку на ґрунті ревнощів і, знову ж таки, в алкогольному стані. Або ось іще: прекрасний злочин! Вищий сорт! Крадіжка імпортної жіночої білизни з балкону. Двоє шмаркачів спустилися з даху на мотузці, обрізали шворку з білизною, обмоталися нею, полізли назад, тобто вгору. Мотузок тим часом не витримав, луснув, вони і ляпнулися вниз, усі в трусах і ліфчиках. Мрія, а не злочин! Ніхто з серйозних людей не вплутаний, Контора спить спокійно, ЦК у своєму клубі імпортні фільми дивиться. Потерпіла, зворушена загибеллю юних злодіїв, відмовляється від цивільного позову їхнім батькам, ті ридають від вдячності…
— Товаришу підполковник, я зараз теж заплачу. Але яким чином це стосується справи Музиканта?
— О! У нас уже «справа Музиканта», а не справа про вбивство громадянина, як його там, невстановленою особою на узбіччі Крутого узвозу. Сирота, це не ти у вільний від роботи час пописуєш книжечки під псевдонімом Лев Шейнін?
— Не зовсім так, товаришу підполковник. Якщо ви чули про Лева Троцького, то це теж один із моїх псевдонімів.
— Ну, тоді я Дзержинський, Фелікс Едмундович. Ти, жартівник, хоча б знаєш, що це за корти? Це заказник. І не тільки тому, що там полювання заборонене, а тому, що нашому брату-менту туди стромлятися за-ка-за-но! Там усі так пов’язані — куди тій бандитській «малині», прости мене, Господи, за порівняння. І ти хочеш впертись у ту сауну, як у заводську їдальню, і ляпнути з порогу: всім стоять, карний розшук, попрошу списочок любителів тенісу, пенісу і сексу без гондонів.
— Кондомів, товаришу підполковник.
— Не перебивай старших. Старший сказав — гондон, значить гондон. І взагалі, Сирота, інформація твоєї Анаконди тягне на трійку з двома мінусами.
— Як на трійку?! А вихід на Музиканта?
— Якби не Музикант, то взагалі тому, що розказала Мілка, була б ціна три копійки, та й то в базарний день. Однак мені особисто таке прізвисько досі не здибалося. Треба попитати у Полковника. Він молодший, але голова ще не так забита. Не ображайся, Олексо, але отаких, як ти кажеш, ображених серед номенклатури кожен другий, якщо не два через третього. І у всіх свої шмаркачі, яким хтось дорогу перебіг, всі вважають, що їх неналежно оцінили, а головне, всі хочуть і рибку з’їсти, і кісточкою не вдавитися.
— Але ж він замовлення бере, цей Музикант, і то за гроші.
— Ти ще при замполіті скажи, що у нас з’явився злочинець, який вбиває на замовлення. І за гроші. Знаєш, де ми всі тоді будемо? Хоча, те, що він, ймовірно, вбиває… певні натяки є. Про привіт від групи товаришів у пресі — це ж він відкритим текстом про некролог говорив.
— От бачите!
— Я поки що нічого не бачу. І перш за все, «справу Музиканта». Не хотів би тебе стягати з небес на землю, але уяви собі, що є два різні вбивці. Один, скажімо, в якийсь спосіб заганяє машини в прірву, на стовпи чи під самосвали. А зовсім інший, якийсь ненормальний, вийшов на узвіз, аби підстрелити, наприклад, пуделя, який є основним конкурентом його улюбленої псюки на найближчій собачій виставці.
— Зрозумів, товаришу підполковник. Пудель залишається живим, пекінес теж. І навіть робить цуценяток сучечці нашого Генерала. Один тільки випадково, з переляку підстрелений чоловік собачниці апостолу Петру свідчення дає.
— От бачиш, коли замало фактів, буває забагато фантазії. І розмов. Що я тобі пораджу: на корти не лізь, однозначно. Бо ти Музиканта не бачив, а він тебе вже знає як облупленого. Качай інформацію через треті руки, а вже тоді перевіримо її на Полковнику і підемо до Генерала.
У цей час відчинилися двері і зайшов Полковник. Подивився на нас і несподівано запитав:
— Ну, ви, товаришу підполковник, «Біломор» курите, це я знаю. А ви, Сирота?
— Останні пару днів — «Стрілу».
— Це що — нова марка?
— Стара, як світ. Стріляю у колег, бо так замотався, що своїх нема коли купити. А взагалі — «БТ». Вони ж по-народному «буде туберкульоз».
— А покійний наш колега, котрий рудий, він що курив?
Ми зі Старим перезирнулися і заперечливо покрутили головами.
— Коли я до нього в кімнату увійшов того дня, то звернув увагу: цигарка на попільничці ще дотліває — міліметр якийсь до фільтра лишився. І дим незвичний, наче в церкві. Щоправда, я там з дитинства не був, можу і переплутати.
— А чого це ви раптом пригадали, товаришу полковник?