Добридень, сусіде! Сміховинки
- Автор:
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- Жанр: Анекдоты
Электронная книга - «Добридень, сусіде! Сміховинки». Краткое содержание книги:
— Як звали матір Ісуса Христа,— питають його.
— Марія,— відрізав селянин, не задумуючись. Коли прийшла його черга, запитав:
— А як звали мою матір?
Відповісти не зміг ніхто. Тоді селянин пересипав гроші з блюда до свого засаленого капшука і запропонував грати далі. А в міщан — ні бажання, ні грошей. Попрощався селянин, рушає з шинку, а на прощання питає:
— То коли ще будете грати? Я також прийду. Міщанам — мов позакладало.
РОБОТА З ГОЛОВОЮ
1653. Привіз селянин адвокатові до міста трухлявих дров і зажадав за них три талери. Адвокатові здалося, що це забагато.
— Пане,— каже йому селянин,— а за той малесенький папірець, що ви мені писали, я заплатив два талери і шістнадцять срібних!
— То ж зовсім інше! — пояснює адвокат.— То ж робота з головою. А селянин:
— Пане! Чи не думаєте ви, що мої два волики привезли оті дрова, маючи тільки хвости?! Вони теж працювали з головами.
РІЗНИК І ПЕКАР
1654. Різник:
— Помагай біг, друже! Знаєш, звідки йду?
— Ні.
— Просто з твоєї крамниці, де за чотири срібних купив собі буханець хліба.
— А де він у тебе?
— Та ось, у кишені лейбика.
І пішов різник далі, посміхаючись. Пекар мусить знати, які малі його буханці.
А той запам'ятав дошкульний сміх різника і вирішив віддячити. Невдовзі нагода трапилася. Зустрів різника й каже:
— Помагай біг, друже! Знаєш, звідки йду?
— Ні.
— Та просто з твоєї крамниці, купив собі волячу голову.
— Де ж вона?
— Під моїм капелюхом!
ПАНСЬКА КОРОВА
1655. Прийшов бідний селянин до панського управителя:
— Пане управителю, побив би мене грім, таке нещастя сталося! Моя корова побола одну з ваших корів, та так невдало, що та здохла.
— Що! — закричав розлютований управитель.— Мусиш купити мені іншу, та не гіршу од тої!
Селянин на це:
— Ой, пане управителю! Не так воно було. Я все переплутав. Сталося навпаки! Ваша корова мою побола! Та я спокійний, ви мені другу купите!
— Е, ні,— відповів управитель,— то вже щось зовсім інше! Твоя корова мала панській корові дати дорогу.
«СТАРЕ СІДЛО»
1656. Служив бідний селянин у семилітній війні солдатом і випадково познайомився там з королем Бедріхом.
Якось по війні оре селянин своє поле, коли дивиться — король їде. Він упізнав селянина і запитав, як йому живеться.
Бідний селянин відповів:
— Чоловік мусить багато біди наїстися, аби мати свій насущний хліб.
А тоді селянин попросив короля прийняти від нього подарунок — то був горнець маринованих вишень.
Іншим разом, коли король знову мимо їхав, селянин поцікавився, чи смакували йому ті вишні. Але король і не чув про них, вишні з'їли слуги. Проте, для годиться, король подякував і спитав, чим віддячити.
— Ах, правду казати — нічим,— каже колишній солдат.— Та коли вже хочете щось подарувати, то хіба старе сідло.
Згодився король, але селянин забагнув ще й грамоту на те сідло мати. Дав йому король і грамоту.
Другого дня пішов селянин до пана, що неподалік мав маєток «Старе Сідло», показав грамоту і наказав забиратися. Пан — до короля скаржитися, але король мусив визнати свій підпис, а панові дати інший маєток.
РОДИЧІ
1657. Прийшов один чоловік до іншого чоловіка, а що ніколи раніше не бачилися, то й не знали, що вони родичі. Це вже потім з'ясувалося. Гість вдає, що не розумів сербської мови, і говорить тільки по-німецьки. Господар тому повірив. Наказав він своїй жінці приготувати щось смачного. Бо ж серби славляться своєю гостинністю не менше, як німці. А «німець» чваниться — мовляв, недавно їв. Лише після довгих умовлянь узявся за ложку. Та як узявся! Серб дивився, дивився, дивувався, дивувався... Нарешті, покликав жінку і каже:
— Поглянь-но, Аньжо, як цей чорт жере!
БУР І НАЙМИТ
1658. У прадавні часи їла челядь з буром (Сільським хазяїном) за одним столом і з одної миски. їжа була одноманітна і до того ж часто погано приправлена. А в одного бура була миска, що мала на одному краєчку маленьку засічку. І засічка та постійно вказувала на місце бура.
Скоро наймити помітили, що там, де засічка, їжа краще приправлена. На другий день, коли посідали обідати, старший наймит, ніби між іншим, сказав:
— Ось так сонечко ходить!
І повернув миску. Засічка опинилася проти його місця.
Бур не розгубився:
— А ось місяць так ходить!