Поцілунок Лева

Коли ми прийшли на майдан, вона запитала: «Що ти продаєш? Щось не бачу, щоб ти щось ніс».

Вона й не могла нічого бачити, я ж поклав коралі в нагрудну кишеньку. Пані Боцюрків казала, щоб я тримав їх при собі й показував лише жінкам, бо довкола багато злодіїв, які можуть просто вихопити їх і щезнути в натовпі. Я витягнув свій товар.

- Коралі! - вигукнула вона. - Ворожка казала, що коралі принесуть мені щастя.

Не встиг я й слова сказати, як вона вже приміряла їх. Потім вийняла із сумочки люстерко й давай милуватися собою. Обличчя її аж заясніло. Коралі зробили його м’якшим, сливе цнотливим.

- Скільки ти за них хочеш?

- А скільки дасте?

Вона сягнула до гаманця і вийняла жменю банкнот.

- Досить? - запитала.

Я порахував. Там було вдвічі більше, ніж просила пані Боцюрків.

Я подякував і вже хотів було йти, аж вона каже:

- Мені може знадобитися такий юнак, як ти. Як тебе звати?

- Михайло, а вас?

- Стася, - сказала вона і простягнула руку для потиску. - Ходімо зі мною - покажу, що ти можеш для мене зробити.

Це прохання викликало в мене підозри, та я таки пішов. Вона жила на першому поверсі будинку, на порозі якого я її зустрів. Минувши невеличкий коридор, ми зайшли до кімнати праворуч.

Кімната була аскетичною, але охайною, майже вишуканою.

Праворуч стояла широка отоманка, поруч із нею низенький столик, а на ньому - попільничка, дві склянки і пляшка горілки. Ліворуч - умивальник і рушничок. Під стіною - велика шафа.

Я не повірив своїм очам, коли вона відкрила шафу. Полички були забиті сигаретами та пляшками горілки.

- Думаю, я можу тобі вірити. Я хочу, щоб ти продавав для мене сигарети і горілку. Я робила це сама, але тепер надто заклопотана.

Я був ошелешений, але прийняв її пропозицію. Я також відчував, що можу їй довіряти.

Стася була повією. Однак вона знала собі ціну - приймала «не більше одного клієнта у день». Брала пляшку горілки та дванадцять пачок сигарет за «звичайну» роботу. «Незвичайною» не займалася. Вона пишалася «найліпшими клієнтами» - «чорними» і німцями. «Чорні» найщедріші, казала вона. Гроші їм даються легко - від євреїв та за конфісковані товари. Вони люблять розплачуватися сигаретами та горілкою.

Я почав працювати того ж дня. Стася встановила свою ціну, а все поверх того було моїм. Пані Боцюрків була надзвичайно здивована, коли того дня я приніс їй вдвічі більше грошей та ще й хліба, масла і м’яса.

На чорному ринку я був як риба у воді. Я спродував товар швидше, ніж Стася заробляла.

Тим часом Богдан одужав і вирішив повернутися до школи. Мені таке й на гадку не спадало. Ще чого - по п’ять годин сидіти, витріщатися на дошку. До того ж, у нашій школі німці влаштували шпиталь. Над нею майоріли прапори Червоного Хреста. Єдина в місті школа тепер була в якійсь захаращеній будівлі, десь, де дідько на добраніч каже.