Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2
- Автор: Мураками Харуки
- Серия: Тетралогія Щура #4
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3115-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2». Краткое содержание книги:
— У цьому світі не все йде так, як хочеться.
— І не кажи, — погодився я.
— Але ще кілька днів ви тут залишитеся?
— Ага. Думаю залишитися.
— Добре, що хоч кілька днів. Поживемо вдвох у цьому готелі.
Вона роздяглася. Знову все старанно поскладала — за звичкою. Зняла годинник, окуляри й поклала їх на стіл. Після того ми десь із годину віддавалися любощам. І, звісно, страшенно втомилися. Дуже приємною втомою.
— Чудово, — сказала вона. І знову заснула в моїх обіймах. Потім я встав, прийняв душ, добув із холодильника пиво, випив його наодинці й, сівши на стілець, дивився на обличчя сплячої Юмійосі, що наче світилася радістю.
Перед восьмою вона прокинулась і сказала, що голодна. Я переглянув готельне меню й замовив макаронну запіканку і сандвічі. Юмійосі прибрала одяг і туфлі у стінну шафу, а коли у двері постукали, мигцем заховалась у ванну кімнату. Бой поставив замовлені страви на стіл, і я покликав Юмійосі назад.
Запіканку і сандвічі ми запивали пивом. Потім заговорили про майбутнє життя. Я сказав, що переберуся з Токіо до Саппоро.
— Усе одно мені нічого робити в Токіо. Тож нема сенсу там залишатися, — сказав я. — Сьогодні про це цілий день думав. Вирішив тут осісти й пошукати підходящу роботу. Бо тоді я зможу з тобою зустрічатися.
— Отже, залишитеся? — спитала вона.
— Так, залишуся, — відповів я. Тим паче, що, як подумав, перевозити багато речей не доведеться. Платівки, книжки, кухонне начиння, от і все. Завантажу в «Субару» — і на поромі переберуся на Хоккайдо. Великі речі можна продати або просто викинути, а тут заново придбати. Ліжко та холодильник давно пора обновити. Загалом, я надто довго зберігаю те, що одного разу купив. — Я винайму в Саппоро квартиру й почну нове життя. Ти зможеш приходити й ночувати в мене коли захочеш. Трохи так поживемо. Гадаю, що в нас добре вийде. Я повернуся в реальність, ти заспокоїшся. І ми залишимося разом.
Юмійосі всміхнулась і поцілувала мене.
— Чудово… — сказала вона.
— Я не знаю, що буде далі, — додав я. — Але в мене таке передчуття, що все складеться добре.
— Ніхто не знає, що буде далі, — сказала вона. — Та зараз — чудово. Пречудово…
Я ще раз подзвонив обслузі й замовив відерце льоду. Коли його приносили, Юмійосі знову сховалась у ванну кімнату. Я добув із холодильника пляшку горілки, пакет томатного соку, куплені ще вдень, і приготував дві порції «Кривавої Мері». Щоправда, без лимона і соусу «Lea and Perrins». Ми випили за наше здоров’я. Для повного щастя не вистачало тихої музики, і з радіотрансляційної мережі я вибрав канал популярної музики. Оркестр Мантовані з особливою помпезністю грав «Some Enchanted Evening». «Ну, що тут скажеш?» — подумав я, ледве стримуючи свою іронію.
— Який ви догадливий! — у захваті сказала Юмійосі. — Правду кажучи, я щойно подумала: «От було б добре випити „Кривавої Мері“!» Як ви здогадалися?
— Прислухайся — і почуєш, що треба. Придивися — і побачиш, що треба.
— Прямо як гасло… — сказала вона.
— Зовсім не гасло. А висловлена життєва позиція, — відповів я.
— Ви могли б стати фахівцем зі створення гасел, — сказала вона, хихикнувши.
Ми випили по три порції «Кривавої Мері». Потім роздягайсь і віддалися любощам. Ніжно й повільно. Нам вистачало одне одного. Обнімаючи її, я, здавалося, почув, як гуркоче старомодний ліфт у колишньому готелі «Дельфін». «Так, тут — головний вузол мого життя, — подумав я. — Я йому належу. Та найголовніше — це реальність. Усе гаразд, я вже нікуди не піду. Я підключився. Відновив свої контакти і з’єднався з реальністю. Я цього хотів — і Чоловік-Вівця підключив мене». Настала північ, і ми заснули.
Трясучи за плече, Юмійосі мене розбудила.
— Гей, вставайте! — шепотіла вона мені на вухо. Вже встигла одягтися, наче зібралася на роботу. У номері було ще темно, а половина мого мозку все ще залишалася в полоні несвідомості, схожому на тепле болото. Лампа біля подушки горіла. Годинник показував третю з лишком. Спочатку я подумав, чи не сталося чогось неприємного. Може, начальство вистежило, що вона в моєму номері. О третій годині ночі вона вчепилася за моє плече й сильно трясла. А крім того, вже одяглася. «Напевне, таки застукали. Що ж робити?» — думав я. Але нічого не міг придумати, хоч лусни.
— Прокидайтеся! Благаю, прокидайтеся! — вмовляла вона мене тихо.
— Прокинувся, — відповів я. — Що сталося?
— Вставайте й швидко одягайтеся.
Я послухався і притьмом одягнувся. Голову — у футболку, ноги — в джинси, п’ятки — в кросівки, руки в куртку. Блискавку затягнув до шиї. На все це витратив якусь хвилину. Як тільки я одягнувся, Юмійосі потягла мене за руку до дверей. І прочинила їх на два чи три сантиметри.