Сильмариліон
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: АСТРОЛЯБІЯ
- ISBN: 978-966-8657-24-5
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сильмариліон». Краткое содержание книги:
Ця книга — легендарна провісниця Володаря Перстенів — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: Айнуліндале — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; Валаквента — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; Квента Сильмариліон — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; Акаллабет розповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а сказання Про Перстені Влади подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.
Саме Гуан знайшов Лутіен, яка мчала попід деревами, неначе тінь, зненацька заскочена денним світлом, коли Келеґорм і Куруфін спинилися трохи перепочити біля західних кордонів Доріату; бо ніщо не могло сховатися від зору та нюху Гуана, жодні чари не могли його зупинити — пес не знав сну ні вдень, ні вночі. Він привів її до Келеґорма, і Лутіен зраділа, довідавшись, що то — нолдорський принц і недруг Морґота, і явила справжню себе, відкинувши геть плаща. Чудова її врода, несподівано розкрившись при сонячному світлі, розпалила в Келеґормі кохання; і він заговорив ельфійку прегарними словами і пообіцяв допомогти їй у скруті, якщо вона повернеться з ним до Нарґотронда. Жодним знаком він не викрив того, що вже знав про Берена та його виправу, про яку Лутіен розповідала, ні того, що ця справа близько його стосувалася.
Тож нолдори зненацька перервали полювання і, повернувшись до Нарґотронда, зрадили довіру Лутіен: брати міцно схопили її, відібрали плаща і заборонили виходити за брами чи розмовляти будь із ким, окрім них самих, окрім Келеґорма та Куруфіна. Бо на ту пору, вважаючи, що ув’язненим Беренові й Фелаґунду вже годі навіть сподіватися на допомогу, вони постановили дати Королю загинути й, утримуючи Лутіен, примусити Тінґола віддати її руку Келеґормові. Так брати примножили би свою владу і стали би найвельможнішими нолдорськими принцами. Вони не мали наміру здобувати Сильмарили майстерністю чи війною і не збиралися дозволяти робити це іншим, доки в їхніх руках не буде зосереджено всю міць ельфійських королівств. Ородрет не міг протистояти їм, бо брати панували над серцями народу Нарґотронда; і Келеґорм спорядив посланців до Тінґола, щоби той пришвидшив сватання.
Та серце гончака Гуана було справедливе, до того ж на нього в час першої зустрічі зійшла приязнь до Лутіен; і її полон завдавав йому страждань. Тому пес часто приходив до її покою, а ночами лежав перед її дверима, бо відчував, що в Нарґотронд прийшло зло. Самотня ж Лутіен часто говорила з Гуаном, розповідаючи йому про Берена, який був другом усіх птахів і звірів, що не служили Морґотові; й Гуан розумів те, що вона казала. Він-бо опанував мови всіх істот, котрі мали голос; але до сметрі йому самому дозволялося промовити словами лише тричі.
І от Гуан придумав, як допомогти Лутіен; і одного разу, прийшовши вночі, приніс її плаща, і заговорив уперше, даючи ельфійці пораду. А тоді повів її таємними шляхами геть із Нарґотронда, і вони разом утекли на північ; і гончак упокорив свою гордість і дозволив доньці Тінґола їхати на собі верхи, наче на скакуні, як то іноді їздять на велетенських вовках орки. Так вони пересувалися з неабиякою швидкістю, бо Гуан був бистрий і невтомний.
Берен і Фелаґунд були ув’язнені в Сауронових закамарках, і їхні соратники вже всі погинули; та Саурон вирішив залишити Фелаґунда наостанок, бо збагнув, що то — нолдор непересічної сили й мудрості, а ще гадав, ніби саме в ньому криється загадка цієї виправи. Та, коли вовк прийшов по Берена, Фелаґунд, доклавши чималих зусиль, розірвав пута, і боровся з вовкулакою, і власними руками та зубами порішив його; проте й сам зазнав смертельного поранення. Тоді й звернувся до Берена, мовивши:
— Отепер іду я на довгий спочинок у чертоги безчасся по той бік морів і Гір Аману. Багато літ спливе, доки я знову з’явлюся між нолдорами; і може статися так, що ні у смерті, ні в житті не доведеться нам зустрітись удруге, бо долі наших народів різняться. Прощавай!
І помер він у темряві, в Тол-ін-Ґауроті, чиї величні вежі сам же й звів. Отак Король Фінрод Фелаґунд, найпрекрасніший і найулюбленіший ельф із дому Фінве, виконав свою обітницю; і Берен у відчаї оплакував його.
У той час прибула Лутіен і, стоячи на мості, що вів до Сауронового острова, заспівала пісню, яку не владні були зупинити жодні камінні стіни. Берен почув її й подумав, що марить; бо понад ним сяяли зорі, а в деревах витьохкували соловейки. І він заспівав у відповідь викличну пісню, яку склав для звеличення Семизір’я — Серпа Валарів, що його Варда примістила над Північчю на знак повалення Морґота. Відтак сили полишили сина Барагіра, й він провалився в пітьму.
Проте Лутіен почула його відгук і заспівала ще могутнішу пісню. Вовки завили, й острів здригнувся. Саурон стояв на високій вежі, огорнений темною думою; та, почувши її голос, усміхнувся, адже знав, що то — донька Меліан. Слава про красу Лутіен і про дивовижні її пісні вже давно розійшлася за межами Доріату; і він задумав полонити ельфійку, щоби віддати її на поталу Морґотові, бо винагорода за це була би нечувана.