![Ніжно відданий Декстер [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/2/1/0/nizhno-viddanij-dekster-uk-download.jpg)
Ніжно відданий Декстер [UK]
- Автор: Линдсей Джеффри
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Ніжно відданий Декстер [UK]». Краткое содержание книги:
— Добре.
Чатскі пристрибав до дверцят із боку пасажирського сидіння і схилився мені на плече. Я допоміг йому забратися в автомобіль. З дверей крамнички вивалилися роботяги з бляшанками пива і свинячими реберцями в руках. Їх водій посміхнувся мені. Я посміхнувся у відповідь і закрив дверцята.
— Crocodilios35. — сказав я по-іспанськи, кивнувши у бік Чатскі.
— Аа, — кивнув водій. — Lo siento36. — він сів за кермо, а я, обійшовши автомобіль, забрався на своє місце.
Більшу частину шляху Чатскі зберігав мовчання. Однак, як тільки ми в'їхали на Ай-95, Кайл почав сильно тремтіти.
— О, чорт, — сказав він. Я подивився на нього. — Ліки, — пояснив Чатскі. — їх дія закінчується. — його зуби почали стукати, і йому довелося тримати щелепи руками. Його дихання стало нагадувати шипіння, і я побачив, як по безволосому обличчі покотилися струмки поту.
— Може, все ж переглянеш своє ставлення до лікарні? — запитав я.
— У тебе не знайдеться щось випити? — запитав він. Доволі дивна зміна теми, як для мене.
— Мені здається на задньому сидінні є пляшка води.
— Випивка, — повторив він. — Водка, чи віски.
— Як правило, я не тримаю алкоголю в машині.
— Лайно. просто привези мене в готель.
Я так і зробив. Лише з однієї причини, яка була відома тільки йому, Чатскі зупинився в розташованому в Коконат Гроув готелі «Мьютайні». Свого часу це був один із найперших розкішних готелів високоповерхівок у цьому районі і там селилися моделі, кінорежисери, наркобарони та інші знаменитості. «Мьютайні» як і раніше залишався дуже хорошим, хоча померк після того, як у колись сільському районі Коконат Гроув спорудили безліч інших розкішних високоповерхівок. Ймовірно, Чатскі познайомився з готелем в часи його розквіту і тепер оселився в ньому із сентиментальних міркувань. Все ж таки треба із підозрою ставитися до сентиментальних чоловіків, які носять персні на мізинцях.
Ми виїхали на Діксі Хайвей, потім повернули ліворуч на Юніті Стріт, по якій і дісталися до «Мьютайні». Перед головним входом я загальмував.
— Висади мене прямо тут. — попросив Чатскі.
Я здивовано глянув на нього. Напевно, на його розумову діяльність продовжували впливати ліки.
— Ти не хочеш, щоб я допоміг тобі дістатися до номера?
— Я буду в порядку.
Схоже, це була його нова мантра, але виглядав Чатскі зовсім не як людина, з якою все в порядку. Він сильно потів і я не мав жодного уявлення, як він збирався добратися до своєї кімнати. Але я не був тим, хто би ліз зі своєю не потрібною допомогою до людей, які цього не хотіли тому просто сказав:
— Гаразд. — а потім я споглядав як він відкрив двері машини і вийшов. Чатскі притримувався за дах автомобіля і, погойдуючись, простояв на одній нозі до тих пір, поки його не помітив старший швейцар. Начальник всіх швейцарів, суворо глянувши на одягненого в помаранчевий комбінезон людину із блискучим черепом, намірився щось сказати, але Чатскі не дозволив йому цього зробити.
— Привіт, Бенні, — виголосив він. — Дай-но мені руку, друже.
— Містер Чатскі? — невпевнено промимрив швейцар, а його щелепа відпала, коли він помітив бракуючі кінцівки. — О Боже! — він тричі плеснув у долоні і з готелю миттєво виринув коридорний.
Чатскі ще раз подивився на мене.
— Зі мною все буде гаразд. — промовив він.
Тож погодьтеся, коли ваша присутність не бажана, то єдине, що вам лишається — це поїхати геть, що я власне і зробив. Останнє, що я побачив, був Чатскі, який, обпершись на головного швейцара, чекав, коли коридорний підвезе до нього інвалідне крісло.
Було все ще трохи після півночі, коли я їхав по Мейн Хайвей назад додому, в що було важко повірити, оскільки все, що нещодавно трапилось, відбулось лише за один-єдиний вечір. Вечірка Вінса, здавалося, була кілька тижнів тому, а він ще й досі напевно не спустошив свій фонтан із пуншем. Пройшовши через спокусу стриптизерками і порятунок Чатскі з пащ алігаторів, я, безперечно, заслужив повноцінний нічний відпочинок. Повинен зізнатися, я думав лише про те, щоб заповзти в ліжко і сховатися з головою під ковдрою.
Але, як кажуть, грішники спокою не мають. А я, поза всяким сумнівом, таким і був. Коли я звернув ліворуч на Дуглас Авеню, задзвонив телефон. Мені дзвонили дуже рідко, особливо в таку пізню годину. Я подивився на дисплей телефону і побачив номер Дебори.
— Привіт, дорога сестричко. — сказав я.
— Ти ж, дупа, обіцяв подзвонити! — сказала вона мені.
— Здається, вже трохи пізно.