![Життєпис Білого Ворона [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Життєпис Білого Ворона [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Життєпис Білого Ворона [uk]». Краткое содержание книги:
«Життєпис Білого Ворона» оповідає про юнака на ім’я Білозір, який вважав, що має рідних, батька, власну оселю. А виявилося, що він круглий сирота, нащадок ворожого цій землі народу, а ті, що прихистили його, навіть не є людьми. Та, помандрувавши по світу, Білозір знову повертається в родину дивних, яка виростила його. Колишній наївний хлопець став дорослим шукачем пригод на прізвисько Білий Ворон, часом безжальним, часом жорстоким. Та в його серці непохитною зосталася вірність названому батькові, котрий виявився ватажком повстанців, і землі, яка дала можливість Ворону звити гніздо…
— Воїслав був Повелителю не просто охоронцем, братом, — стиха озвався я.
— Мій брат хотів мене убити, — холодно озвався князь Лянь, — а півроку тому мені довелося стратити трьох перекуплених охоронців… Я розумію, що мені не знайти другого Во-слана. Але я таки хочу мати за спиною надійну людину. Найкраще — чужинця, котрий не знається на лоянських законах… І котрий знає, що я — йому право і закон. Чому ти покинув Імперію, варваре? Ти порушив її закони?
— Порушив, ваша ясновельможність, — погодився я, — бо перейшов на бік тих, хто хотів зруйнувати державу…
— Отже — ти повстав проти законного імператора, — мовив лоянець рівно, — і не можеш повернутися додому. Тепер візьми оцей папір, і прочитай його… Наблизься!
Я підійшов і, з двірським уклоном, взяв з князевих рук списаний аркуш. Напис був двомовний — белатською та лоянською. Белатська половина купчої, а це була саме вона, сповіщала про продаж у власність князю Лянь через його посередника Шаньдо двох рабів — чорного та білого. Мої прикмети були описані дуже приблизно, а ім'я ледь змінено — не Ешіор Керін, а Ешіор Керрі. На купчій стояло два підписи — пана Рістені, як продавця, та Ролли як лікаря.
В зрадництво Ролли я повірив одразу… Я бо знав, як нудьгує за Ільзноном молодий утікач. Але я зберіг незворушний вигляд… Зберіг… Це коштувало мені страшних зусиль. Я знову вжив отієї дихальної вправи, наскільки це було можливо під пильним оком князя Лянь. І повернув йому купчу, повторивши уклін.
— Шаньдо говорив, що лікар обозу був тобі другом…, - озвався лоянець.
— Ви говорили, ваша ясновельможність, що вас хотів убити брат, — мовив я рівно, — чому б і мене не зрадив друг? Зрештою, я лише утікач…
— Отже, у тебе нема ні вітчизни ні друзів, — підбив підсумок князь Лянь, — а тепер — дивись, варваре…
Він знову віддав якогось наказа, і слуга, котрий поштиво тримав скринечку, поставив її на підлогу і подав своєму пану золоті ножиці, які видобув з рукава халата. Князь Лянь відрізав від купчої нижню частину, там, де йшлося за білого раба. Ляснув у долоні… Ще двоє слуг миттю внесли жаровню з тліючим вугіллям і поставили її перед підвищенням. Лоянець граційно підвів руку і розтиснув пальці. Папір упав на вуглини і почав тліти.
Поки я отямлювався від несподіванки, чиїсь руки торкнулися до мене ззаду, розмикаючи замочок на нашийнику. Це був Шаньдо… Він забрав нашийника і позадкував до виходу.
— Я розсудив по справедливості, - знову заговорив можновладець, — я говорив з чорношкірим чоловіком, і зрозумів, що то є раб. Я говорив з тобою і зрозумів, що ти є вільним. Не народився вільним, а є вільним… Якщо хочеш — я дам тобі грошей, одежу, коня і провідника до Гіразану… Я міг би дати тобі можливість побачити Лоян, але зараз не ті часи, щоб чужоземці мандрували нашою державою. Та, якщо тобі нікуди повертатись, у мене є для тебе робота… Робота вільного охоронця. Ти не зможеш стати для мене Во-сланом, у нас в Лояні не може бути таких стосунків між паном та підлеглим… Але я тобі добре платитиму, і, якщо мені вдасться вивищитися — вивищу й тебе…
Я міркував якусь хвильку… Зрештою, князь Лянь був цілком правий… Мені нікуди було повертатися. Що мені робити в Гіразані? Знайти белатський обоз і вбити обох — і Рістені, і Роллу? А потім? А далі куди? Де твоя зграя, вороне? Де твій дім?
— Ваша ясновельможносте, — мовив я з усією шанобливістю, — вашій справедливості немає меж… Як і вашим милостям до бездомного волоцюги… Я приймаю вашу пропозицію. Я захищатиму вас не стільки за платню, скільки із вдячності.
— Добре, — мовив князь незворушно, — як ти звешся, варваре?
— Ешіор Керін, — відповів я.
— Твоє ім’я має якесь значення? — спитав лоянець.
— Моанською мовою воно означає — Білий Ворон…
— А, — протягнув князь, — я бачив подібних птахів… Тільки, вони, здається, не білі, а чорні… Ну, та менше з тим… У нас є схожий птах, що зветься ессінь. І він-то якраз є білим. Я зватиму тебе Ессінь, бо твоє ім’я занадто складне для вимови.
— Як накажете, ваша ясновельможність, — сказав я потульно… Для того, хто втратив все, втратити ще й ім'я — невелике горе… Ессінь, так Ессінь…
— Тобі видадуть одежу і зброю, — озвався знову лоянець, — а спатимеш ти біля мого ложа, або перед порогом спочивальні. І, за звичаєм, я маю зробити воїну, котрий приймає мою службу, невеличкий подарунок за його вибором… Що б ти хотів мати? Коня? Чи може — прикрасу? Я бачу — ти мейдист…
Золотий оберег з мене чомусь не зняли. Певне, Рістені не встиг похопитись, а лоянці, як я дізнався потім, шанобливо ставились до чужих священних речей, вважаючи їх за домівки для духів.