Зелена миля

— Ми не забудемо, не хвилюйся, — запевнив я й погладив холодну, як глина, руку Делакруа. — Він поїде в Мишовілль…

— Чорта з два, — промовив Персі кутиком рота, як запеклий рецидивіст, підчепивши пасок, що оперізував груди Делакруа. — Нема такого місця. Це казочка, її вигадали ці хлопці, щоб тобі заткнути писок. А я тут подумав і вирішив, що ти повинен знати. Педрило.

Спалах усвідомлення в очах Дела свідчив про те, що глибоко в душі він знав… але ладен був приховувати це сам від себе, якби йому дозволили. Приголомшений, я люто зиркнув на Персі, але той відповів мені незворушним поглядом: мовляв, і що ти зробиш? І в цьому він, звичайно, був правий. Я геть нічого не міг вдіяти: у залі були присутні свідки, а Делакруа балансував на найдальшому краєчку життя. Не лишалося нічого, крім продовжувати, завершувати почате.

Персі зняв з гачка маску й натягнув на голову Делу, щільно зав’язавши її під випнутим підборіддям коротуна, щоб розтягнути отвір на маківці. Наступним кроком було витягти губку з відра і вкласти її в шолом. І тут Персі вперше відступив від встановленого порядку дій. Замість нахилитися й виловити губку, він узяв шолом зі спинки стільця й нагнувся, тримаючи його в руках. Іншими словами, замість того, щоб піднести губку до шолома (найприродніший спосіб), він опустив шолом до губки. Я мав здогадатися, що він затіяв якусь каверзу, але я був надто розбалансований. То була єдина страта з усіх, які я виконав у своєму житті, коли почувався, що зовсім нічим не керую. Що ж до Брутала, то він навіть не глянув на Персі: ні тоді, коли Персі нахилявся над відром (рухаючись так, щоб нам не видно було, що він там робить), ні тоді, коли він випростався й повернувся до Дела з шоломом у руках і коричневим кружалом губки, яка вже була всередині. Брутал дивився на тканину, що замінила собою Делове обличчя, на те, як чорний шовк маски втягувався всередину, чітко окреслюючи коло відкритого рота Делакруа, і надимався з віддихом. На лобі й на скронях, одразу під лінією волосся, у Брутала виступили великі намистини поту. Я ще ніколи не бачив, щоб він пітнів на стратах. Дін позаду нього здавався неуважним і нездоровим, неначе боровся з собою, аби втримати всередині вечерю. Ми всі розуміли: щось не так. Тепер я це точно знаю. Просто не могли сказати, що саме. Ніхто ще тоді й гадки не мав, про що Персі розпитував Джека Ван Хея. А запитань було багато. Хоча я підозрюю, що більша частина їх була для замилення очей. Про що Персі насправді хотів знати (напевно, єдине, про що Персі хотів знати), то це про губку. Її призначення. Навіщо її вимочувати в соляному розчині… і що може статися, якщо її в соляному розчині не вимочити.

Що може статися, якщо губка буде сухою.

Персі з силою гепнув шолом Делові на голову. Коротун підскочив і знову застогнав, цього разу вже гучніше. Деякі свідки стривожено заворушилися на складаних стільцях. Дін зробив півкроку вперед, хотів допомогти з ремінцем під підборіддям, але Персі різко махнув йому, щоб відійшов назад. Дін відступив — і зіщулився та скривився, бо комору знову струсонув удар грому. І цього разу вслід за ним по даху забарабанили перші бризки дощу. Тверді, наче хтось люто жбурляв жмені арахісу об пральну дошку.