Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід [UK]

Наближалася північ, коли вони зібралися у звільненій для цього стайні. Старий Аандурс запевнив, що ніхто не стане їм перешкоджати. Кожен, згідно зі звичаєм, приніс малий каганець, свічку чи оливну лампадку, і тепер усередині приміщення світили лише вони. Двадцять чотири нетривких вогника.

— Оце й уся моя заслуга: два роки поспіль я не дозволяв, аби новостворені підрозділи кавалерії відсилали до битви по одному чи по двоє. Я хотів створити повну кінну армію, принаймні в тридцять тисяч шабель, бо без неї Меекхан програв би війну. І мені вдалося, але за ті два роки в кількох великих чи менших битвах загинуло десь вісімдесят тисяч солдатів, а кочівники спустошили половину північних провінцій. Бо це друга правда про бій піхоти з кавалерією. Якщо піхота зламає кавалерію, то ніколи не може її наздогнати та вбити. Якщо кавалерія зламає піхоту, то зробить це завжди. Вісімдесят тисяч вбитих солдатів — ось моя заслуга.

Усі затамували подих. Кайлін стояла трохи збоку, віск, що стікав маленькою свічечкою, обпікав їй пальці. Не бреши перед вогнем — це було звичаєм, відомим і виконуваним усіма. Він був завезений меекханцями під час завоювання, але закоренився на Сході дивовижно швидко. Тут його звали Розкриттям. Простий, мало не магічний, обряд. Коли ти, тримаючи свічку, каганець або навіть шматочок дерева, що палає, стоїш між друзями — ти повинен говорити правду. Говориш, дивлячись на полум’я, а воно поглинає твої слова, записує їх у собі, і ти вже ніколи не зможеш від них відмовитися. Молоді складають одне одному присягу, тримаючи в руках свічки, купці підписують найважливіші умови, тримаючись однією рукою за лампу. Тому, хто помирає, запалюють свічку, щоб він не відходив у темряві, щоб його останні слова не щезли. Полум’я — це правда й очищення.