Хід королем

— Я — гомосексуаліст.

Фотографії Майкрофта були не дуже чіткі — обличчя було надто темне на тлі ясно освітлених автобусних вікон, але і цього було досить. В оточенні колег, він ділився новинами, як робив багато років,— гравець, що працює на авдиторію. Це був не втікач, який не дивиться в очі, спітнілий, загнаний в кут, припертий до стіни. Це була людина, яка цілком тримала себе в руках.

— Я сподівався, що моє приватне життя лишатиметься приватним і не заважатиме моїм обов'язкам у роботі на короля, але більше я не маю в цьому певності. Тому я подаю у відставку.

— Яка була реакція короля? — у питанні репортера чувся виклик.

— Не знаю. Я не казав йому. Коли я останнього разу попросив дозволити мені піти у відставку, він мені відмовив. Як ви всі знаєте, він — людина, повна співчуття і розуміння. Але завдання монарха важливіше, ніж у простого смертного, зокрема і прес-секретаря, і тому я взяв на себе обов'язок звільнити короля від відповідальності, публічно оголосивши про свою відставку перед вами. Сподіваюся лише, що його величність зрозуміє.

— Але, заради всього святого, яким чином гомосексуальність може завадити вашій роботі?

Майкрофт надав своєму обличчю виразу насмішкуватого подиву.

— Ви у мене питаєте?

Він засміявся, наче на невибагливий, але вдалий жарт. Ні ворожості, ні вишкіру загнаного звіра. Боже мій, це була чудова вистава.

— Прес-секретар повинен бути каналом для новин, а не їхнім об'єктом. Домисли про моє особисте життя зробили б мої професійні обов'язки неможливими.

— Чому ви крилися всі ці роки? — це озвався Рочестер із заднього сидіння автобуса.

— Крився? Я не крився. Нещодавно розпався мій багаторічний шлюб. Я завжди був вірний дружині, і я глибоко вдячний їй за ті щасливі роки, які ми провели разом. Але з розлученням прийшло нове розуміння і, можливо, останній шанс, щоб бути людиною, якою, можливо, я завжди й хотів бути. Я зробив цей вибір. Я не шкодую.

Щиро й відверто він перейшов до тактики нападу. У будь-якому разі, більшість присутніх тут були його старими колегами, друзями, і ніщо не могло приховати атмосфери співчуття й доброзичливості. Майкрофт добре обрав і момент, і своїх допитувачів.

Уркгарт вимкнув телевізор, хоча журналіст продовжував сагу про королівського помічника, якого, за його словами, «всі дуже шанують і люблять»: голос звучав на тлі кадрів зі щойно завершеного туру.

— Егоїстичний покидьок,— пробурмотів Стемпер.

— А я думала, ви й хотіли його викинути,— подала репліку Саллі.

— Ми хотіли, щоб його повісили на шибениці, а не врочисто проводжали під оплески натовпу, а тут аж у вухах лящить,— відрізав Стемпер. Саллі підозрювала, що його дратує її присутність у товаристві, яке раніше було суто чоловічим.