Хід королем

Пізніше працівники ЗМІ, які супроводжували короля, стверджували, що ще не бачили такого королівського прес-секретаря, який працював би настільки невтомно й винахідливо, щоб допомогти їм зробити необхідні репортажі й фотографії. Не заважаючи королю і не надто втручаючись у патетичні сцени страждань і злиднів, журналісти з лихвою отримали все, що хотіли. Майкрофт вислуховував, розумів, задобрював, крутився й вертівся, підбадьорював, радив і заохочував. Одного разу він втрутився, щоб затримати короля в той момент, коли знімальна група шукала ідеальний ракурс і міняла плівку, а іншим разом шепнув на вухо королю, щоб той повторив сцену на тлі пари, що клубочилася від стоків і красиво мерехтіла у вуличному світлі: партнеркою на зйомках була мати, що колисала немовлятко. Майкрофт сперечався з поліцією і переконував місцевих чиновників, які намагалися влізти в кадр. Це не був офіціозний караван, що переходить на інший бік, щойно знято обов'язкові фото,— це була жива людина, яка роздивлялася своє королівство наодинці з кількома ізгоями і власною совістю. Або принаймні так пояснював Майкрофт, і йому вірили. Якщо всі ці три дні король спав уривками, то Майкрофт очей не склепив. День змінювався ніччю, а ніч змінювалася новими морозним днем, та коли королівські щоки набували дедалі більше землистого кольору, а очі западали і сповнювалися каяття, в очах Майкрофта розгорявся вогонь переможця, який у кожній зустрічі з жебраком бачив виправдання своєї роботи, а в кожному клацанні камери — тріумф.

Коли король нахилився до картонної халабуди безпритульного, щоб його вислухати, він усвідомлював, що увесь його костюм промокне від слизького бруду, але не звернув уваги. Він лише стояв навколішках у цьому багні, а старий у ньому жив. Король примусив себе вклякнути, не звертаючи уваги на сморід і холодний вітер, кивати і заохочувально всміхатися, а старий крізь клекотіння у легенях вів далі свою оповідь: університетський диплом, шлюбна невірність, яка зруйнувала його кар'єру і впевненість у собі, а потім — життя на узбіччі без вороття назад. Розповідав він це навіть дещо шанобливо. Тут ніхто не винен, старий нікого не звинувачує і не нарікає, от тільки холод... Колись він жив у каналізації, там було сухіше й тепліше, і поліція нерви не мотала, але служба водоканалу його там побачила й навісила на вхід замок. Потрібна була мить, щоб це усвідомити. Людину викинули з каналізації...