Дванадцять стільців. Золоте теля
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців. Золоте теля». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
Ляпіс негайно задекламував:
Далі тим самим молодецьким чотиристопним ямбом розповідалося про Гаврила, який через темноту свою вчасно не пішов до аптеки і загинув тому, що не змазав ранки йодом.
— Ви робите успіхи, Трубецькой, — похвалив редактор, — але хотілось би більшого… Ви розумієте?
Він зарухав пальцями, але страшну баладу взяв, обіцявши заплатити у вівторок.
У журналі «Будні морзиста» Ляпіса зустріли гостинно.
— Добре, що ви прийшли, Трубецькой. Нам якраз потрібні вірші. Тільки — побут, побут, побут. Ніякої лірики. Чуєте, Трубецькой? Що-небудь з життя потельпрацівників і водночас, ви розумієте?..
— Учора саме я задумався над побутом потельпрацівників. І у мене народилася така поема. Називається: «Останній лист». От…
Історія про Гаврила була вкладена в сімдесят два рядки. Наприкінці вірша листоноша Гаврило, пронизаний кулею фашиста, приносить, проте, лист за адресою.
— Де ж усе це відбувалося? — запитали Ляпіса. Питання було закономірне. В СРСР нема фашистів, за кордоном нема Гаврил, членів спілки працівників зв'язку.
— У чому річ? — сказав Ляпіс. — Усе відбувається, звичайно, у нас, а фашист переодягнений.
— Знаєте, Трубецькой, напишіть-но краще нам про радіостанцію.
— А чому ви не хочете листоноші?
— Хай полежить. Ми його беремо умовно.
Засмучений Никифор Ляпіс-Трубецькой пішов знову в «Герасим і Муму». Наперников уже сидів за своєю конторкою. На стіні висів набагато збільшений портрет Тургенєва, в пенсне, болотяних чоботах і з двостволкою навпереваги. Поруч Наперникова стояв конкурент Ляпіса — віршувальник з передмістя.
Почалася стара пісня про Гаврила, але вже з мисливським ухилом. Витвір ішов під назвою: «Молитва браконьєра».
— Дуже гарно! — сказав добрий Наперников. — Ви, Трубецькой, у цьому вірші перевершили самого Ентіха. Тільки треба дещо виправити. По-перше — викиньте з коренем «молитву».
— І зайця, — сказав конкурент.
— Чому ж зайця? — здивувався Наперников.
— Тому що не сезон.
— Чуєте, Трубецькой, змініть і зайця.
Поема в трансформованому вигляді мала назву «Наука браконьєрові», а зайців замінено на бекасів. Потім виявилося, що й бекасів улітку не стріляють. В остаточній формі вірші звучали:
Поснідавши в їдальні, Ляпіс знову взявся до роботи. Білі штани миготіли в пітьмі коридорів. Він входив до редакцій і продавав багатоликого Гаврила.
До «Кооперативної флейти» Гаврила здано під назвою: «Еолова флейта».
Простаки з товстого журналу «Ліс, який він є» купили у Ляпіса невелику поему «На узліссі». Починалась вона так:
Останній за той день Гаврило працював на хлібопеченні. Йому найшлось місце в редакції «Робітника булки». Поема мала довгу і сумну назву: «Про хліб, якість продукції і про кохану». Поема присвячена була загадковій Хіні Члек. Початок її був як завжди епічний:
Посвяту, після делікатної боротьби, викинули.
Найсумнішим було те, що Ляпісу грошей ніде не дали. Одні обіцяли дати у вівторок, інші — в четвер або п'ятницю — через два тижні. Довелось іти позичати гроші в табір ворогів — туди, де Ляпіса ніколи не друкували.
Ляпіс спустився з п'ятого поверху на другий і ввійшов у секретаріат «Верстата». Як на біду, він одразу ж зіткнувся з роботягою Персицьким.
— А! — скрикнув Персицький. — Ляпсус!
— Слухайте, — сказав Никифор Ляпіс, знизивши голос, — дайте три карбованці. Мені «Герасим і Муму» винен купу грошей.
— П'ятдесят копійок я вам дам. Почекайте. Я зараз прийду.
І Персицький вернувся, привівши з собою десяток співробітників «Верстата».
Зав'язалась загальна розмова.
— Ну, як торгували? — питав Персицький.
— Написав чудові вірші!
— Про Гаврила? Що-небудь селянське? «Орав Гаврило на світанку, Гаврило плуг боготворив»?