Записки українського самашедшого
- Автор: Костенко Лина Васильевна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Записки українського самашедшого». Краткое содержание книги:
За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» — насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики. Це перший опублікований прозовий роман видатної української поетеси.
Росія — це великий спрут. У всіх, до кого вона привалилася боком, мертвіє тіло нації.
— Ти даремно рефлектуєш, — каже Лев, інвертований на пустелю. — Україна вступила у найкращий, продуктивний період своєї історії. Аж нарешті українці об’єктивно побачать самі себе, не в патетиці нарваних патріотів, не в чужих інтерпретаціях, не в ностальгійних візіях, а реально, без ілюзій і сентиментів, як воно є насправді. І саме це їм допоможе, врешті-решт, вирішити своє гамлетівське питання: будьмо чи не будьмо? Інакше й справді залишається тільки зняти фільм «Відбраковані світом», як «Віднесені вітром», і заспокоїтись.
— Ти можеш змінити тему? — не витримав я.
— Будь ласка, — сказав він. — У Сінгапурі один бізнесмен зробив зі свого авто акваріум і напустив туди рибок.
Абсолютно нестерпний тип.
Дружина боїться моїх депресій. Вона рада, що я щось пишу, щось тут клікаю на комп’ютері. Раніше не звертала уваги, а тепер каже: — Пиши, пиши. Це сублімація. — Навіть поставила кактус біля монітора, бо він буцімто вбирає шкідливі промені.
Не знаю, вбирає чи не вбирає, але він зелений, хоча й колючий, і коли очі стомлюються від комп’ютера, я дивлюся на той кактус. І опиняюся в пустелі. А там піски, піски… і Лев, інвертований на пустелю. Я йому кажу:
— Пам’ятаєш, у Шевченка: «Заворушилася пустеля»?
— Та ніколи вона не заворушиться, — каже він. — Тут самі тільки міражі. Міраж незалежності. Міраж свободи. Міраж майбутнього.
Але, на відміну від чудовиська Амброза Бірса, міраж прозорий, не перекриває реальності.
Він стоїть по той бік міражу, я — по цей.
Предки мої, що ви зробили не так, що нащадки потрапили в таку халепу?
— Не мали письменників, чутних для світу, — каже він. — Не створили ні Божественної комедії, ні людської.
— Мова, — сказав я. — Віками дискримінована мова. Колоніальне становище.
— Я не аналізую причин, — сухо сказав він. — Я констатую факт.
Оце й уся різниця між нами. Він констатує, а я страждаю.
— Ти людина, а він чурбан, — резюмує дружина.
Відходять останні могікани XX століття. Помер Микола Амосов, видатний кардіохірург. Чоловік суворий, парадоксальний, розум, як скальпель. Тисячі врятованих людей на фронті, тисячі уже в мирний час. Десятки книг, сотні наукових праць. Його іменем названо малу планету. Чув од батька, що Параджанов був у захваті, коли його побачив. — Гамлет! — кричав він. — Ось який має бути Гамлет!
Батько знав їх, він багатьох знав. Фактично він був сучасником великих людей, і аж тепер це стає зрозумілим, — коли вони відходять. Бо поки вони є, ми ж не знаємо, що поруч з нами планети.
Дивлюся на теперішній пейзаж і думаю: чиїм сучасником буде мій син?
Чиїм сучасником себе можу вважати я?
І кого з наших теперішніх політиків майбутні історики назвуть по імені, а кого і в лупу не розгледять? І на кому поставлять Каїнову печать?
Друга річниця закриття Чорнобильської атомної станції. Панує зірка Лестаґ. Ну, і хто ж народився під цією зіркою? Нерон, Ейфель і творець мови есперанто Замменґоф. Ні, це ж треба, в цей день народився і Анрі Беккерель, фізик, що чи не перший помітив дивні властивості «смоляного каменя», як тоді називали уран. Навіть термін є такий — беккерель.
У нас тепер усе життя в кюрі і в беккерелях.
Закривали станцію під овації і фанфари, а її й досі ще не закрито. Овацій, виявляється, мало, треба ще й пару мільярдів для остаточного закриття. А там навіть з зарплатнею перебої. І фахівці роз’їжджаються. І чорнобильці мітингують. І «саркофаг» небезпечний. І сховища для ядерних відходів не добудовані. І Дамоклів меч хилитається. Отакий «Чорнобиль forever».
16 грудня. Преподобного Феодула. Завіяло і задуло.
Президент СІЛА запалив новорічну ялинку.
У Колумбії біля супермаркета вибухнув автомобіль.
Емісари ООН усе ніяк не знайдуть в Іраку зброю масового знищення.
Однак у Вашингтоні вважають, що вона там є.
Джіммі Картер в Осло, при врученні Нобелівської премії миру, сказав: «Світ стає дедалі небезпечніший».
Один із політологів зауважив: «Якщо Вашингтон розпочне війну з Іраком, він відкриє ворота до пекла».
Завіси уже скриплять.
Незабаром католицьке Різдво. У Мексиці святкуватимуть «Ніч редьки». З’їдуться фермери, виставлять на уквітчаних стендах свій урожай. Оберуть переможцем господаря найбільшої, найкрасивішої редьки. Потім із тих білих тугих плодів вирізьблять мініатюрні фігурки — Діву Марію, Ісуса, волхвів, ягняток.