Ваш покірний слуга кіт

Повернувши із завулка ліворуч, я побачив, як у кінці вулиці з високої труби, схожої на водогінну, курився легкий димок. Оце, власне, й була лазня. Я прокрався всередину через задвірок. Кажуть, начебто прокрадатися через задвірок — боягузливість, але такі нудні докори можна почути тільки від тих заздрісників, які вміють заходити лише через парадні.двері. 3 давніх-давен відомо, що розумні люди завжди несподівано нападають саме ззаду. Здається, так написано на п’ятій сторінці першого розділу другого тому «Методів джентльменського виховання». А на наступній сторінці можна вичитати, що задвірок (за словами одного покійного джентльмена) — брама, через яку дментльмени набирають справжньої шляхетності. Я — кіт двадцятого століття, а тому мені не бракує таких знань. Тож нічого мене зневажати. Так от, я прокрався через задвірок. Ліворуч височіла гора соснових рубанців завдовжки з вісім сунів. Поруч, наче пагорб, лежала купа вугілля. Може, хтось запитає, чому стіс дров мав вигляд гори, а купа вугілля — пагорба. Особливо глибокого змісту в цьому немає, просто я вжив різні слова — спочатку «гора», а потім «пагорб». Шкода, що люди, поївши різну гидоту — рис, птицю і рибу — дійшли до такого виродження, що взялися жерти вугілля.