Вибрані твори. Том перший
- Автор: Тендюк Леонід Михайлович
- Серия: Вибрані твори в двох томах #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: ВЕСЕЛКА
- ISBN: 5–301–00983–4
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вибрані твори. Том перший». Краткое содержание книги:
«Буревісник» виходить у море» та «Атол Туамако» розповідають про захоплюючі, сповнені пригод мандрівки до далеких островів Тихого океану, героїзм та відвагу радянських моряків у боротьбі з морською стихією.
Гостросюжетна повість «Викрадення» — початок великої оповіді про дослідників океану, яким довелося вступити в жорстокий поєдинок з ворогами миру.
На планширі — дерев'яному обвідному бруску, що виступав високо над бортом, лежало — де вони взялись? — кілька такелажних інструментів: великий дерев'яний, що його застосовують під час виготовлення дротяних тросів, молоток-киянка; вузька, з одного кінця загострена лопатка-тріпало; металевий сікач, марочниця, свайка…
Ого, відзначив я, та тут майже теслярська майстерня. Не інакше — Журавка спускався в черево корабля і з властивою йому хазяйновитістю підняв ті інструменти: немарно ж він, бачив я, то пірнав, то знову з'являвся на поверхні, щоб набрати в легені повітря.
Поки Володя «буксирував» канат, я теж пірнув. Пропливаючи вздовж лівого борту від корми до носової частини шхуни, помітив збоку розчищену від налиплих черепашок та водоростей смугу. На ній, вгорі по борту, ледь-ледь проступало кілька літер. «Мо-а-на», — прочитав я.
От дивина! Значить, шхуна зветься «Моана», і воскресив це ймення з підводного мороку й забуття наш старший — Журавка. Адже поки ми збирали траву та, на його замовлення, сплітали линву, він тут увесь час порався.
— Що, здивувався? — сміючись, запитав Володя, коли я з'явився на поверхні.
— Ще б не здивуватись, — відказав я. — І назва… Й набір інструментів.
— Он ти про що! — хитнув головою Журавка. — То — наслідок моїх кількагодинних пошуків. Гадаю, в трюмах лежить ще не один сюрприз.
— Ну, так давай піднімати! — запропонував я, тієї миті забувши навіть про свій вигаданий, марновірний страх і про те, що не комусь же, а мені доведеться спускатися в трюм.
Володя, наче і не було нічого, погодився.
— Піднімемо, Солоний, — мовив він. — А тільки затям: у трюмах повно восьминогів. Не страшно потрапити в їхні обійми?
— Анітрохи, — удаючи з себе сміливця, спокійно відповів я, хоч десь у глибині серця ворухнулось: леле, та це ж те, чого я так боюся!
— От і добре, — притакнув старший. — Зараз почнемо.
Я бачив: на березі стоять друзі, з нетерпінням, мабуть, чекаючи нашого спуску.
— Поїхали! — подав голос Журавка. Ми разом шугонули вниз.
Я вперше впритул наблизився до скособоченої, нахиленої під майже дев'яностаградусним кутом до морського дна палуби… Е, та вона ледве тримається! Конопатки з конопляного прядива й бавовни, якою набивають пази й стики палубної обшивки для їх ущільнення, не було. Крізь щілини проступало ребристе поперечне кріплення корабля — бімси.
Володя, закріпивши за планшир кінець мотузки, хитнув головою: мовляв, пора підніматись.
Коли ми опинились на поверхні, старший, перепочиваючи, сказав:
— Я пірну в трюм, а ти залишишся біля люка і послаблятимеш кінець.
— Гаразд.
Вдихнувши і видихнувши повітря та затамувавши подих, ми знову поринули вниз.
Вода була прозора й чиста. Навіть у трюмі, де нині порається Журавка, світло і, крім хіба що темних закутків, видно все: якісь величезні паки, товстопузі бочки, ящики.
Володя, бачу, силкується стропом «заарканити» опукле, стягнуте обручами барило. Я послабив линву. Так і є: він намагається зав'язати «бочковий строп», щоб ним підхопити вантаж. Не виходить! З одного боку бочка щільно притиснута до ящика — він заважає зрушити її з місця. Тоді Журавка застосовує інший прийом: швидко зв'язує вузол «котячі лапки» — дві поперечні петлі, що утворюються, якщо «переломити» подвійний кінець линви.
Петлі з обох боків охоплюють барило. «Тягни!» — зрозумів я помах Журавчиної правиці і тієї ж миті вибрав зайвину — послаблений кінець каната.
Готово, вантаж нарешті застроплено!
Після короткого перепочинку Володя знову опускається в трюм, а я лишаюсь на поверхні моря: коли він смикне за линву, мені, як і домовились, слід подати команду на берег — «Віра!», тобто щоб товариші тягли канат до себе, піднімаючи з дна нашу знахідку.
Я відчув: линва натяглася, стала пружною. Потім знизу по ній дійшов легкий поштовх.
— Віра! — гукнув я, подаючи на берег умовлений знак.
Паганель, Наташа й Мотовило давно чекали цієї миті: поклавши руки на вірьовку — здавалось, зв'язані нею воєдино, — вони стояли біля деревця, на кількаметровій відстані одне від одного.
Коли я гукнув, усі троє, напружившись, потягли линву до себе.
Журавка, зрозумів я, не промахнувся: точно направив бочку, і вона легко вийшла з люка. Ну, а тепер — стоп!
На березі помах моєї руки зрозуміли — враз зупинились.
Випірнув Журавка.
— Як справи? — запитав я.
— Все йде, як по маслу, — відповів він. — Бочка за бортом. Гукни, нехай тягнуть.
… Потім, завівши кінець линви в щілини, які утворились на місці пазів і стиків, ми підняли, — вони виявились майже цілі, — з десяток корабельних дощок.