Вибрані твори. Том перший
- Автор: Тендюк Леонід Михайлович
- Серия: Вибрані твори в двох томах #1
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: ВЕСЕЛКА
- ISBN: 5–301–00983–4
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вибрані твори. Том перший». Краткое содержание книги:
«Буревісник» виходить у море» та «Атол Туамако» розповідають про захоплюючі, сповнені пригод мандрівки до далеких островів Тихого океану, героїзм та відвагу радянських моряків у боротьбі з морською стихією.
Гостросюжетна повість «Викрадення» — початок великої оповіді про дослідників океану, яким довелося вступити в жорстокий поєдинок з ворогами миру.
І я потай вирішив: пересилюючи страх, будь-що піду на корабель!
Володя Журавка та Паганель уважно вислухали розповідь про нашу підводну знахідку.
— Корабель — це цікаво, — відзначив Журавка. — Зараз я сам на нього подивлюсь. Як, Адаме Варфоломійовичу, пірнемо?
— Мо-можна, — заїкаючись, ніби він щойно виліз із крижаної води, сказав Паганель.
Бо осоння, де вони сиділи цілу годину, не гірше крижаної купелі: вкрай стомило, напікши ботаніку голову. Адже тропічному сонцю недовго довести людину до запаморочення.
Вони, похитуючись, пішли до протоки, а ми з Наташею лягли на пісок і стали загорати.
Краса яка — лежати отак після мандрівки в глибині!
Я тільки-но збиравсь задрімати, як Журавка покликав.
— От що, лежні, — гукнув він. — Беріть Мотовила і втрьох — бачили ви в кущах довжелезні стебла? — збирайте траву.
— Навіщо тобі, Вольдемаре, трава? — поцікавилась Наталка.
— Багато знатимеш — швидко постарієш, — жартома відказав старший. — Побачите самі навіщо…
Він знову пірнув до корабля, а ми вирушили в глиб острова по траву.
Невдовзі несли її цілі оберемки.
— Ось, на! — крикнув я, кидаючи Журавці до ніг стеблисту травицю.
— Добре, — похвалив Володя. — А тепер дивіться!
Він узяв кілька стеблин, зсотав їх докупи… Коли вірьовка стала завтовшки як рука, Журавка зростив її з іншою. Тепер довжина всієї линви сягала кількох метрів.
— Зрозуміли?
— Ну й що? Вірьовка як вірьовка.
— А те, що, поки я пірнатиму, ви повинні впоратися з усією травою! — наказав він.
— Бодай мене пофарбували в зелений колір, якщо я розкумекав, навіщо все це! — обурився Мотовило.
Але до роботи взявся.
Зрощувати кінці найлегше. Принаймні для мене. Боцманова наука марно не пропала. І я залюбки почав зсотувати стеблини, Мотовило і Наташа не відставали теж.
Поки Журавка з Адамом Варфоломійовичем плавали, вірьовка вийшла така довга, що могла вже дістати до лагуни.
— Це те, що треба, — зрадів наш старший. — Несіть до води.
Лишаючи на піску звивистий слід, зміюкою потяглася за нами линва.
Біля лагуни, навпроти затонулої шхуни, росло присадкувате дерево. Володя прив'язав за його стовбур кінець вірьовки. Другий узяв у руку і пішов до води.
— Коли я подам знак — тягніть! — сказав.
Адам Варфоломійович вийшов з лагуни, тримаючи в руках жмут водоростей. Лізти знову у воду він одмовився і тепер уважно розглядав свою знахідку.
Для нас, матросів, ті водорості — звичайний бур'ян. Та науковець надавав їм неабиякого значення, так ніби то були якісь коштовності.
— О, ламінарія чортів фартух! — вигукував він, розстеляючи на піску довжелезні бурі батоги. — А це ось гіллястий мох, так званий кодіум, морський салат улва латісіма, ектокарпус…
— Лопухус громадіус, — подаючи Паганелю великий, схожий на лопух темно-зелений листок, насмішкувато підморгнув Мотовило.
— Зарозумілий юначе! — образився Адам Варфоломійович. — Я не бачу причин для ваших дотепів. І ніякий це не лопух, — уже примирливо заперечив, — а теж морський салат — улва лактука.
— Гаразд, — перебив Журавка, — якщо ви, Варфоломійовичу, пірнати не хочете, то нехай маску візьме Солоний. Бери, Василю, і ходім зі мною!
Мені ця подорож запам'яталась надовго.
Джонка лежала на невеликій глибині, за кілька метрів від берега. Крутий підводний виступ, складений з брил відмерлих коралів, що простягнувся в бік протоки, утворивши таким чином своєрідний глухий кут, служив надійним захистом од повсякчасної, викликаної хвилюванням моря та припливами й відпливами водоверті. Він також уберігав шхуну від руйнівної дії хвиль. Бо, якби не цей гранітний щит, затонулу посудину в такій, як ця, швидкоплинній протоці давно б потрощило і від неї не залишилося б і тріски. А так вона збереглася ціла й неушкоджена, дарма що пролежала на дні, мабуть, не один десяток літ.
Володя Журавка повільно плив, тягнучи за собою зіткану нами линву, — він нею обв'язався, і вона за ним волочилась сама, не заважаючи йому орудувати руками й ногами.
Я плив збоку, роздивляючись під собою пагористе дно. Ось і джонка.