Гордість і упередженість
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2896-6
- Переводчик: Володимир К. Горбатько
- Жанр: Другие романтические романы
Электронная книга - «Гордість і упередженість». Краткое содержание книги:
Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…
Для висловлення своїх піднесених почуттів містеру Коллінзу одних слів було замало, тож він ще й почав походжати кімнатою, а Елізабет у цей час намагалася поєднати чемність і правдивість у декількох коротких реченнях.
— Тому, моя люба кузино, про нас ви дійсно можете привезти до Гертфордшира дуже схвальні відомості. Мені, принаймні, хотілося б на це сподіватися. Ви самі щоденно були очевидицею великої турботи про Елізабет з боку леді Кетрін; і взагалі — я вірю, що з усього видно: ваша приятелька зробила правильний вибір… та про це краще помовчати. Але дозвольте запевнити вас, люба моя міс Елізабет, що всім своїм серцем я бажаю вам не меншого сімейного щастя. Ми з моєю дорогою Шарлоттою єдині в наших думках і почуттях. У нас із нею дуже схожі характери та уявлення. Здається, ми просто створені одне для одного.
Елізабет, не кривлячи душею, відповіла, що коли між чоловіком і дружиною існують такі стосунки, то це велике щастя. Так само щиро вона додала, що дуже радіє з приводу їхнього сімейного благополуччя й не сумнівається, що воно збережеться й надалі. Однак вона не надто пожалкувала, коли її промову перервав прихід жінки, через яку в них почалася розмова. Бідолашна Шарлотта! Так сумно було покидати її на таке товариство! Але її подруга зробила свій вибір цілком свідомо; тож хоча Шарлотта і явно жалкувала з приводу від'їзду гостей, однак було не схоже, що вона потребує співчуття. Її помешкання, її хатні справи, парафія, домашня птиця і всі їхні сімейні клопоти, мабуть, ще не втратили для неї своєї привабливості.
Нарешті подали поштову карету, ззовні прикріпили валізи, всередину помістили пакунки та оголосили про готовність їхати. Подруги надзвичайно тепло попрощались, і містер Коллінз провів Елізабет до екіпажу. Поки вони йшли через сад, він просив її передати свої найліпші побажання всій їхній родині та не забути при цьому висловити подяку за ту доброту, з якою його приймали у Лонгберні взимку, а також передати привіт місіс Гардінер, незважаючи на те, що він не був із нею знайомий особисто. Потім містер Коллінз підсадив Елізабет у карету, слідом за нею сіла Марія, і дверцята вже майже зачинились, як він раптово нагадав їм — із превеликим подивом на обличчі, — що вони забули переказати яке-небудь побажання дамам у Розінгсі.
— Однак, — додав він, — ви, звичайно ж, не заперечуватимете, щоб я передав їм ваші скромні засвідчення поваги та подяки за ту доброту, яку вони виявили до вас під час вашого візиту.
Елізабет не мала нічого проти; після цього дверцята дозволили зачинити, і карета від'їхала.
— Боже милостивий! — скрикнула Марія після нетривалої мовчанки. — Здається, що ми лише вчора сюди приїхали! А скільки всього трапилося!
– І то правда, — відповіла її супутниця й зітхнула.
— Ми обідали у Розінгсі аж дев'ять разів та ще й двічі пили там чай! Як багато мені доведеться розповідати!
— А як багато мені доведеться приховати! — тихцем додала Еліза.
Їхня подорож відбулася без зайвих розмов і зайвих клопотів; через чотири години після від'їзду з Гансфорда дівчата благополучно дісталися будинку містера Гардінера, де вони мали залишитися на декілька днів.
Джейн виглядала добре, але під час тих численних зустрічей і занять, котрі вони мали завдяки доброті їхньої тітоньки, Елізабет не мала змоги придивитися до стану її душі. Однак Джейн мала повернутися разом із нею до Лонгберна, а там для таких спостережень часу буде вдосталь.
Тим часом Елізабет коштувало значних зусиль промовчати і не розповісти своїй сестрі про пропозицію містера Дарсі ще до того, як вони повернуться до Лонгберна. Елізабет так хотілося повідати новину, від якої у Джейн могло перехопити подих, новину, яка настільки сильно тішила її самолюбство, котре вона ніяк не могла урезонити, що протистояти цій спокусі їй допомагала лише невпевненість стосовно того, що можна говорити, а що — ні. Крім невпевненості, було ще побоювання чимось необережно нагадати про Бінглі, тим самим лише додавши смутку своїй сестрі.