Живі книги

Особливу увагу було приділено «групі ризику» – епілептикам, психопатам, «асоціальним», а крім того, усім літнім і немічним. Лікарі намагалися усунути в цих людей психічний вакуум, який можна описати словами однієї літньої жінки: «Увечері я спала, а вдень страждала». Активну роль відігравав також берлінський психіатр доктор Вольф, який використовував метод «аутогенного тренування» Шульца в лікуванні своїх пацієнтів. Сама методика аутогенного тренування (самонавіювання в стані релаксації або гіпнотичного трансу) була досить складною для реалізації в умовах табору, але основне завдання таки виконувала: за її допомогою вдавалося бодай подумки віддаляти людей від місця їх перебування. Сам Франкл часто користувався цією методикою, щоб дистанціюватися від навколишніх страждань.

«Я пам’ятаю, як одного ранку йшов із табору, не здатний більше терпіти голод, холод і біль у ступні, розпухлій від водянки, обмороженій і загнилій. Моє становище здавалося мені безнадійним. Але потім я уявив, ніби стою за кафедрою у великій, красивій, теплій і світлій лекційній залі перед зацікавленою аудиторією. Я читав лекцію на тему «Групові психотерапевтичні досліди в концентраційному таборі» і говорив про все, через що пройшов. Повірте мені, у той момент я не міг навіть сподіватися, що настане день, коли справді отримаю можливість прочитати таку лекцію».