Відчай
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: "Криниця"
- ISBN: 966–7575–37–3
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Відчай». Краткое содержание книги:
Після шаленого успіху фільму «Сімнадцять спалахів весни», виконуючи свою обіцянку перед мільйонною аудиторією, Юліан Семенов розповів про трагічні обставини життя М. М. Ісаєва (Штірліца) після повернення на Батьківщину.
Гостросюжетний детективний роман «Відчай» (1989) хронологічно завершує серію книг про Штірліца, який з волі Центру повернувся в Росію, в Москву. Він багато років був своїм серед чужих — і от став чужим серед своїх.
…Через кілька днів Академія наук несподівано глухо заворушилась; створили секретну групу підготовки; Мітін тиснув на президента: «негайно!»; інститут, відданий філологові Виноградову, — до речі, колишньому «зеку», — робив «мовознавчі заготовки» — все це йшло на стіл Сталіну.
Привчений життям до неквапливості, до ретельної підготовки удару, від якого противникові не піднятись — інакше не варто бити, ризиковано, — Сталін, розклеївши академічні матеріали, які мали стати фундаментом його теоретичної праці «Марксизм і питання мовознавства», після десятого, принаймні, прочитання раптом відчув якусь незручність, немов новий черевик муляв (Майський розповідав, що британські аристократи дають своїм слугам носити нове взуття; з'являтися в нових черевиках — поганий тон: істинний аристократ підкреслює, що носить старі речі, — чим людина багатша і могутніша, тим менш звертає увагу на одяг; розповідь-натяк свого посла Сталін запам'ятав; наслідував у всьому, хоч і дав санкцію на арешт).
Він відклав роботу, поїхав на дачу, багато гуляв, дивився фільми, вирізав кольорові фотографії з «Огонька», влаштував стіл, запросив Берію, Маленкова й Булганіна, був так само неуважний, анекдоти слухав байдуже і лише на другий день зрозумів, що муляло.
Тричі в академічних заготовках його майбутнього тексту прямо-таки гриміло: «Жовтнева революція…»
«В Жовтні була не революція», — повільно видавлюючи слова, сказав він собі, раптом злякавшись закінчити фразу, яка скритно, безмовно, але образно, зримо жила в ньому багато років, краячи душу; як же тяжко було боротися з самим собою, забороняючи почути ті слова, що, виявляється, давно пекли серце. «Революція — реальна; в Жовтні був хаос, — сказав він. — У Жовтні був переворот! Справжню революцію, що знищила дрімучість російськото-мужика, поставивши його під контроль сусіда, сина, бабусі, Павлика Морозова, панфьоровських героїв, комісарів Багрицького — тобто влади, повернула його у звичний стан общинної кругової поруки, — спробуй не попрацюй! — він, Сталін, провів у тридцять третьому році, коли він, Сталін, здійснив реальну Революцію Зверху!»
…Він викреслив у всіх заготовках учених «Жовтнева революція», замінивши на «Жовтневий переворот».
Ленін був вибуховою силою нації, організатором руйнування, він же, Сталін, здійснив Революцію Творення — унікальну, єдину в своєму роді.
Ленін вважав основоположенням марксизму Базис, а потім — і Надбудову.
Він помилявся. Він був ідеалістом, який ніколи до кінця не розумів російського народу.
Тепер, після війни, коли піднялася національна самосвідомість, не Базиси потрібні росіянам і не Надбудови, а визнання величі й непохитності їхнього Духу — тобто Мови.
І Сталін, відчуваючи значущість кожного свого жесту, вчинку й слова, вписав: «Сфера впливу мови набагато ширша, ніж сфера впливу надбудови…»
Через кілька тижнів зробив ще одну правку: згадавши Вознесенського, Кузнецова і все це ленінградське угруповання, він вирішив раз і назавжди теоретично відрізати Північ Росії від її «одвічної» суті: «Деякі місцеві діалекти можуть лягти в основу національних мов і розвинутися в самостійні національні мови. Так було, наприклад, з курсько-орловським діалектом (курсько-орловська «мова») російської мови, який ліг в основу російської національної мови. Що стосується решти діалектів таких мов, то вони втрачають свою самобутність, вливаються в ці мови і щезають у них…»
Оскільки, вважав Сталін, цим пасажем він підводив риску під можливістю появи будь-якої «російської автаркії» вознесенсько-кузнецовського плану (віднині лише курсько-орловська мова буде істинно російською, а вона триста років під гнітом страждала, — з нею легше, з такими просто управлятися; навіть Іван Грозний не винищив до кінця північний новгородський дух, а стільки віків минуло), він дав вказівку секретаріату включити цей пасаж у його відповідь на лист якогось націонала.
Переглянувши листи тих філологів, що були заздалегідь затверджені Агітпропом, Сталін не без роздратування сказав:
— Що ви мені суцільну аллілуйщину підсовуєте? Невже дискусія з ключового ідеологічного питання про суть і смисл слова проходить так нудно й сіро, що немає цікавих листів?