Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
— Падлюко! — вигукнув Дорвард. — Ти вбив свого добродійника?
— А навіщо йому було обтяжувати мене своїм добродіянням? Циганський хлопчик — не якась там дворняжка, щоб лизати п'ятки своєму панові й підлещуватися до нього, навіть коли він тебе б'є заради шматка хліба. Я був вовченям, яке при першій пагоді розірвало ланцюг, пошматувало свого господаря й утекло до лісу.
Знову настала пауза, яку перервав молодий шотландець, бажаючи ще краще познайомитися з характером і намірами свого підозрілого провідника.
— Чи правда, — спитав він Хайреддіна, — що ваше плем'я, незважаючи на своє явне неуцтво, твердить, нібито вміє читати майбутнє, тобто володіє знаннями, яких не дано мудрецям, філософам і ворожбитам освічених народів?
— Ми з усією справедливістю мусимо сказати, що так, — відповів Хайреддін.
— Як це може бути, що такий високий дар даний такому жалюгідному племені? — спитав Квентін.
— Чи зможу я пояснити це? — відповів Хайреддін. — Так, зможу, але тоді, коли ти поясниш мені, чому собака знаходить людину по слідах, тим часом як людина, благородніша тварина, не може в такий спосіб знайти собаку. Ця властивість, яка вам здається такою дивовижною, природна в нашому племені. З рис на обличчі й на руці ми можемо сказати тим, хто нас питає, яка спіткає їх доля в майбутньому з такою певністю, як з квіток дерева навесні ви довідуєтеся, які воно дасть плоди восени.
— Я маю сумнів щодо вашого знання й закликаю тебе довести це на ділі.
— Не закликай мене, пане зброєносцю, — сказав Хайреддін Магрібін. — Я можу сказати тобі: хоч би яку ти сповідав віру, але богиня, котру ти найбільше шануєш, їде тут разом з нами.
— Досить! — вигукнув Квентін у глибокому здивуванні. — Ні слова більш! Відповідай тільки на мої запитання. Чи можеш ти бути вірним?
— Можу. Всі люди можуть, — сказав циган.
— Але чи будеш ти вірним?
— Невже ти мені тим більше віритимеш, чим більш я присягатимуся в цьому? — усміхнувся Магрібін.
— Твоє життя в моїх руках, — сказав молодий шотландець.
— Бий і побачиш, чи боюся я померти, — відповів циган.
— Чи зроблять з тебе гроші надійного провідника? — спитав Дорвард.
— Коли не буду таким без них, то ні, — заперечив Магрібін.
— Тоді, чим же можна добитися твоєї вірності?
— Добротою, — відповів циган.
— Чи треба мені присягатися, що я буду добрим до тебе, коли ти будеш вірним провідником для нас у цій подорожі?
— Ні, не треба, — заперечив Хайреддін. — Навіщо дурно витрачати такий рідкіспий товар? Я й так уже маю бути вірним тобі.
— Чому? — вигукнув Дорвард ще з більшим здивуванням.
— Пригадай каштани на березі Шеру! Повішений, тіло якого ти зняв з дерева, був мій брат, Захмет Магрібін.
— І проте, — сказав Квентін, — ти підтримуєш зв'язки з катами, які стратили твого брата. Адже саме один з них указав мені, де я маю зустрітися з тобою, і він же, без сумніву, й обрав тебе на провідника цих дам.
— Нічого не вдієш, — відповів Хайреддін похмуро. — Ці люди поводяться з нами, як собаки з вівцями: спочатку вони стережуть нас, ганяють назад і вперед, куди їм заманеться, і, зрештою, приганяють на бійню.
Потім Квентін мав що нагоду впевнитися, що циган казав правду: солдати прево, обов'язком яких було винищувати банди бродяг у королівстві, постійно підтримували з ними зв'язки й на деякий час припиняли переслідування, але кінець кінцем приводили своїх спільників до шибениці. Такі взаємини поміж злодіями й поліцією для того, щоб і ті й другі могли спокійно робити своє діло, існували тоді в усіх країнах, і Франція не була з них винятком.
Дорвард, від'їхавши од провідника, повернувся до загону незадоволений тим, що йому мало чого пощастило довідатися про Хайреддіна. Він не дуже вірив в його вдячність і вірність. Отож почав придивлятися до двох інших людей, призначених служниками до нього, і, виявивши, що вони дурнуваті й так само нездатні допомогти йому порадою, як і зброєю, в чому він недавно мав нагоду впевнитися, трохи засумував.
«Тим краще, — сказав Квентін сам до себе, бо мужність його зростала в міру того, як побільшувалися труднощі. — Тепер ця чарівна дівчина всім завдячуватиме мені. Здається, я можу сміливо розраховувати на те, що можуть зробити голова й руки однієї людини. Я бачив, як палав будинок мого батька, як сам він і мої брати лежали мертві серед полум'я. Я не відступай ні на крок, я бився, доки стало сил. Тепер я двома роками старший і до того ж передо мною найкраща й найблагородніша мета, яка будь-коли запалювала войовничий пал у грудях хороброї людини».