Фантастика Всесвіту. Випуск 2
- Автор: Аллен Вуди, Азимов Айзек
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 2». Краткое содержание книги:
— Авжеж. Йолопи.
— Та ні, не в тому річ. Я був присутній, коли Старий розслідував це діло. Ніхто не міг до ладу пояснити, чому так вийшло. Мережу нагрівання панцира ввімкнули в лінію силового бар’єра, а вона ж забирає аж два кіловати. Цілий тиждень брали енергію з допоміжних батарей, а тоді раптом… І ніхто не знає, що ж за причина.
— А ти знаєш?
Олден почервонів.
— Ні. Я все думаю, чи їх… — він затнувся, підшукуючи слова. — Чи їх не примусили якимось гіпнозом. Оті істоти, що за бар’єром.
Торн звів очі й спокійно зустрів Олденів погляд.
— Я б цього більш нікому не казав. Бар’єр вимкнувся всього на дві хвилини. Якби що сталось, якби хоч билинка проникла сюди, за півгодини це показали б бактеріальні культури, а за кілька днів — колонії дрозофіл. І перше ніж ми вернулись би на Землю, воно проявилось би на хом’яках, кролях, а може, й на козах. Тож заспокойся, Олдене, нічого не сталось. Анічогісінько.
Олден повернувся й рушив до дверей. Він пройшов за два фути від чогось, що принишкло в кутку, але не помітив його.
Він вимкнув центри сприймання, і тепер чужі думки вже не проникали в його свідомість. Урешті, ці живі фрагменти не становили інтересу для нього, бо не були пристосовані для продовження життя. Навіть як фрагменти вони були неповноцінні.
Зате інші типи фрагментів були не такі. І він мусив стерегтися їх. Бо спокуса буде велика, а він не повинен виявити своєї присутності, поки корабель не сяде на рідній планеті.
Він зосередив увагу на інших частинах корабля, дивуючись, яке розмаїте життя на ньому. Кожне живе створіння, хоч яке маленьке, могло існувати самостійно. Він силкувався думати про це, аж поки неприємна думка так його пригнітила, що йому нестерпно захотілось нормальності, яка панувала на його планеті.
Думки, які він сприймав від живих фрагментів меншого розміру, здебільшого були невиразні, несталі, як і слід чекати. Від них багато не дізнаєшся, але ж це означає, що їхня потреба в повноті тим сильніша. І саме це так гостро хвилювало його.
Один живий фрагмент сидів навпочіпки й торсав дротяну сітку, якою був обгороджений. Думки його були досить виразні, але обмежені. Вони стосувались головним чином жовтого плода, що його їв другий фрагмент. Першому страшенно хотілось того плода, і тільки дротяна сітка, що розгороджувала їх обох, перешкоджала йому видерти плід силоміць.
Його раптом охопила глибока огида, і він вимкнув сприйняття. Ці фрагменти борються між собою за їжу!
Він спробував сприйняти думки з рідної планети, сповнені миру й гармонії, але відстань була вже занадто велика. Він не міг подолати порожнечі, що відмежовувала його від царства розуму.
На мить йому закортіло відчути під собою хоч би мертвий ґрунт між бар’єром і кораблем. Минулої ночі він повз по тому ґрунту; на ньому не було життя, але то був ґрунт рідної планети, а за бар’єром, як він з утіхою відчував, панувало об’єднане життя.
Він згадав ту мить, коли опинився на поверхні корабля й відчайдушним зусиллям присмоктався до неї, чекаючи, поки відчиниться люк. Він пробрався на корабель, обережно повзучи між ногами в тих, що виходили. Там був ще один люк, внутрішній, — крізь нього він пробрався пізніше. І ось лежить тут — сам уже тільки живий фрагмент, нерухомий, непомічений.
Він обережно ввімкнув сприймання знов і сфокусував його, як першого разу. Той живий фрагмент, що сидів навпочіпки, шалено торсав сітку. Він і досі жадав чужої їжі, хоч був не такий голодний, як сусід.
Ларсен сказав:
— Не годуй її, паскуду. Вона не голодна, її тільки завидки беруть, що Тіллі може їсти в неї перед очима, а вона сама ще не натопталась донесхочу. От жадюга! Скоріш би вже додому, тоді я й довіку не гляну на жодну тварину.
Він неприязно позирнув на старшу з двох самиць шимпанзе, і мавпа так само неприязно заджерготіла у відповідь.
— Гаразд, гаразд, — відказав Ріццо. — Чого ж ти тут стовбичиш? Усіх нагодовано. Ходімо.
Повз загородки з козами й клітки з кролями та хом’яками вони пішли до виходу. Ларсен похмуро говорив:
— Ідеш добровольцем у далекий розвідувальний політ. Як герой. Виряджають тебе з промовами і роблять із тебе служителя зоопарку.
— Зате ж платня подвійна.
— Ну то й що? Я ж не задля грошей полетів. Нам на інструктажі казали: половина шансів за те, що ми не вернемось, що нас чекає доля Сейбрука. Я полетів, бо хотів зробити щось важливе.
— Ти ба який герой! — здивувався Ріццо.
— Я не мавпяча нянька.
Ріццо зупинився, вийняв з клітки хом’яка й погладив його.
— Слухай, а тобі не спадало на думку, що в котроїсь із цих самичок уже зав’язалися всередині малесенькі хом’яченятка?