Фантастика Всесвіту. Випуск 2
- Автор: Аллен Вуди, Азимов Айзек
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 2». Краткое содержание книги:
— На все життя, розумієш?
— Тоді вона й зараз мене любить, — не втерпів я.
— Авжеж, що любить. Як друга, найкращого друга. І можеш попросити, аби вона і для тебе зробила те, що й для мене.
До Массея повернулася самовпевненість. Він незворушно став переповідати мені жахіття, які я не бажав чути й які ледь усвідомлював, бо ще перебував на хисткій межі недуги й одужання. Він розповів про так званих вуглецевих дітей, або двійників, представників клону. Повідомив, що Данієла спільно з Леклерком виростила зі своєї клітини (здається, він сказав саме «клітина», хоч я не певен) ідентичних собі істот. Чи, швидше, йшлося про одну істоту (вистачило й однієї, аби вжахнутися на повідомлення Массея), зростання якої вдалося пришвидшити, що за десять років вона стала красунею сімнадцяти-вісімнадцяти років.
— То це твоя Данієла? — спитав я, відчуваючи полегкість.
— Як не дивно, але ця жінка саме для мене. Ідентична з матір’ю, але… як би тобі сказати… Внутрішньо ближча мені. Не вважай це блюзнірством, що я зізнаюся: вона нічим не відрізняється від оригіналу. Тотожна й водночас зовсім іншої вдачі — врівноважена. Якби ти знав про наші стосунки, то тільки позаздрив би.
Аби він не став вмовляти мене й собі звернутися до Данієли з подібним проханням, я відрубав:
— Мене не цікавить ідентична жінка. Я знаю лише Данієлу.
Массей сумовито, але впевнено зазначив:
— Тоді залишишся ні з чим. Побачивши тебе в барі, Данієла, як вона сама сказала, збагнула, що ти й досі її кохаєш. Поновлювати старий зв’язок, як на неї, безглуздо.
І коли вона дізналася, що твої справи пішли на краще, то сіла в перший-ліпший літак. Аби уникнути зайвих з’ясовувань.
© ВСЕСВІТ. — 1991. — № 5.
© БУЦЕНКО Олександр, переклад з іспанської, 1991.
Айзек Азімов[20]
ЗЕЛЕНІ ЦЯТОЧКИ
Оповідання
З англійської переклав Юрій Лісняк[21]
Він таки пробрався на корабель! Крім нього, перед енергетичним бар’єром чатувало ще кілька десятків інших. Здавалось, чекають вони марно. Та зрештою бар’єр вийшов з ладу на якихось дві хвилини (що довело перевагу об’єднаних організмів над живими фрагментами), і він прослизнув усередину.
Решта були надто повільні, вони не встигли скористатися з нагоди, але то байдуже. Вистачить і його одного. Він і сам упорається.
Помалу задоволення згасло, перейшло в почуття самотності. Який жахливо прикрий і неприродний стан — існувати відокремлено від усього об’єднаного організму, стати самому живим фрагментом! І як ці чужинці витримують свою фрагментарність?
Від цієї думки приязнь до чужинців зросла. Тепер, коли він сам скуштував відособленості, йому стала відчутна та жахлива самотність, що сповнювала їх таким страхом. Адже всі їхні вчинки диктував саме страх, породжений цією самотністю. Що, коли не цей нестямний страх, змусило їх, перше ніж вони посадили свій корабель на планету, випалити кружало з милю в діаметрі, розпікши ґрунт до червоного жару? Навіть організоване життя було знищене тим жаром на десять футів углиб.
Він увімкнув сприйняття й жадібно прислухався до чужинських думок, які плинули в його свідомість. Йому приємно було, що він знову у контакті з іншим життям. Та не час віддаватися насолоді. Йому не можна забуватись.
А от підслухувати думки — це не зашкодить. Декотрі з живих фрагментів на кораблі думали дуже виразно, дарма що самі були такі недокінчені, недосконалі, їхні думки дзвеніли, наче малесенькі дзвіночки.
— Мені весь час здається, наче я заразився, — сказав Роджер Олден. — Ти розумієш мене? Без кінця мию руки, а воно не допомагає.
Джеррі Торн не любив драматизму. Він навіть очей не підвів. Корабель ще маневрував у стратосфері планети Сейбрука, і Торнові треба було стежити за приладами. Він тільки сказав:
— Чого це тобі так здається? Нічого ж не сталося.
— Сподіваюся, що ні, — відказав Олден. — В усякому разі ті, хто виходив, лишили свої скафандри в шлюзі для повної дезінфекції. Всі, хто вертається знадвору, проходять радіаційну ванну. Я гадаю, що нічого не сталося.
— Чого ж нервуєшся?
— Хтозна. Краще, якби бар’єр не вимкнувся.
— Певне, що краще. То була прикра випадковість.
— Я не певен, — сердито відрубав Олден. — Я саме був тут, коли воно сталось. Якраз на моїй зміні. І ніякої потреби перевантажувати лінію не було. Повмикали що треба й що не треба. Чортзна-що.
20
Айзек Азімов (нар. 1920 р.) — один з найвідоміших американських письменників-фантастів, професор біохімії. Автор романів «Сталеві печери», «Оголене сонце», «Кінець вічності» та багатьох оповідань. Останні тридцять років художніх творів майже не пише, працює в галузі науково-популярної літератури. Оповідання «Зелені цяточки» вперше надруковано 1950 р.
21
Лісняк Юрій Якович (нар. 1929 р.) — член Спілки письменників СРСР. Перекладає з англійської, французької, німецької, чеської та інших мов. У його перекладі вийшли твори В. Шекспіра, Ч. Діккенса, А. Франса, Г. Манна і багатьох сучасних письменників.