Крейдяна Людина
- Автор: Тюдор С. Дж.
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4544-0
- Переводчик: Наталья Гоин
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Крейдяна Людина». Краткое содержание книги:
У цьому щось є. Майже видиме в метушні моїх думок. Та мені ніяк не вдається привести їх до ладу, щоб нарешті це розгледіти.
Я піднімаю комір пальта. Сонце кудись заховалося, на небі громадяться сірі хмари. З-за плечей майже згаслого дня темною тінню визирають вечірні сутінки.
Начебто знайомі пейзажі й будівлі чомусь здаються незнайомими. Ніби я чужинець у своєму власному світі. Немов я весь цей час хибно сприймав усе, що мене оточує. Дивився, але не бачив. Усе здається різкішим, контрастнішим. Мені навіть уявляється, що зараз я торкнуся листочка на дереві — і він пройде крізь мої пальці.
Я оминаю галявину, де колись починався ліс, а тепер одна по одній виростають новобудови. Помічаю за собою, що я постійно озираюся, здригаючись від найменшого пориву вітру. Дорогою мені зустрічаються лише чоловік, що тягне за собою упертого на вигляд лабрадора, і молода жінка, яка котить до автобусної зупинки двомісний візок.
Хоча не тільки вони. Раз чи двічі мені здається, ніби я бачу когось чи щось — воно чигає в загуслих тінях у мене за спиною. Клаптик блідої шкіри, поля чорного капелюха і тьмяний відблиск білого волосся на частку секунди зринають у мене перед очима.
Я приходжу додому, знервований і захеканий, увесь мокрий, хоч надворі досить холодно. Липкою долонею беруся за дверну ручку. Треба викликати майстра і змінити замок. Та спочатку я хочу випити. Викресліть попереднє речення. Мені треба випити. Не одну чарку. Я заходжу в коридор і зупиняюся. Мені здалося, що я почув якийсь звук. Це може бути просто завивання вітру або рипіння старого будинку, проте… Я роззираюся… Щось не так. У будинку щось змінилося. Я чую якийсь запах. Ледь уловимий аромат ванілі. Жіночий запах. Щось тут не те. І двері до кухні. Вони відчинені. Я начебто зачиняв їх перед виходом.
— Хлоє! — гукаю я.
Лунка тиша. Ну звісно. Дурень. Це все мої нерви, напнуті тугіше, ніж струни в скрипці Страдіварі. Я кидаю ключі на столик. А тоді ледь не підстрибую до стелі, коли з кухні долинає протяжний голос:
— Я вже зачекалася.
2016 рік
Волосся розпущене, спадає їй на плечі. Вона висвітлила його і зробилася білявкою. Їй не личить.
Вона одягнена в джинси, кеди і стару кофтину із зображенням рок-гурту «Foo Fighters». На обличчі немає звичного темного макіяжу. Вона не схожа на Хлою. На мою Хлою. А втім, я ніколи добре її не знав.
— Новий імідж? — питаю.
— Просто закортіло щось змінити.
— Мені більше подобався твій попередній вигляд.
— Знаю. Вибач.
— Не треба перепрошувати.
— Я ніколи не хотіла тебе кривдити.
— Ти мене не скривдила, ти довела мене до сказу.
— Еде…
— Не треба. Назви-но мені бодай одну причину, чому я не маю просто зараз викликати поліцію.
— Бо я не зробила нічого поганого.
— А як же переслідування. Листи з погрозами. Убивство?
— Убивство?
— Ти пішла за Мікки тієї ночі і штовхнула його в річку.
— Господи, Еде. — Хлоя хитає головою. — Навіщо мені вбивати Міккі?
— Це ти мені скажи.
— То ми дісталися тієї частини, де я маю все визнати, ніби в якомусь паршивому детективчику?
— Я думав, що для цього ти й повернулась.
Вона здіймає брову.
— Насправді я залишила в холодильнику пляшку джину.
— Будь ласка, пригощайся.
Хлоя йде до холодильника і виймає пляшку джину «Bombay Sapphire».
— Хочеш?
Вона наливає дві великі порції, сідає за столом навпроти мене і підіймає свою склянку.
— Твоє здоров’я.
— За що ми п’ємо?
— Зізнання?
«Зізнайся».
Я роблю чималий ковток і пригадую, що не дуже полюбляю джин, та саме зараз мені не завадить міцний алкоголь.
— Добре. Почнімо з тебе. Навіщо ти приїхала сюди і поселилася в мене?
— Може, мене приваблюють старші чоловіки.
— Колись це вельми потішило б старшого чоловіка.
— А зараз?
— А зараз я хочу тільки правду.
— Добре. Десь близько року тому на мене вийшов твій дружок Міккі.
Такої відповіді я не чекав.
— Як він тебе знайшов?
— Не мене. Він знайшов мою маму.
— Я гадав, твоя мама померла.
— Ні. Я просто так сказала Ніккі.
— Чергова брехня. Яка несподіванка.
— Не знаю, може, вже й померла. Вона була не найкращою мамою. Підлітком я часто потрапляла в дитбудинки.
— Я думав, що вона пізнала Бога.
— Угу, а після того пізнала алкоголь, траву й не одного типа, який розщедрився на дешеве пійло і кокаїн.