Київ — New York
- Автор: Тетера Ірина
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Брайт Стар Паблішинг
- ISBN: 978-966-2665-74-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Київ — New York». Краткое содержание книги:
ISBN 978-966-2665-74-1
© Брайт Стар Паблішинг, 2016
© Тетера І., 2016
Зізнаюся, мене підкорили не лише її картини, а й бездоганна краса, яку я побачив на її фото в альбомах Пола, чоловіка моєї сестри. Вона мала особливий погляд. І навіть коли на фото всміхалася, її очі сумували. У них було щось привабливе й чарівне.
Пол співпрацював із її галереєю, коли в Кейт, моєї сестри, виникла ідея відкрити школу мистецтв у Нью-Йорку.
До слова, Кейт і зараз відмінний скульптор. Незважаючи на вік і важкість у руках, вона створює божественні фігури.
Як і багато інших господарів подібних шкіл того часу, вона мріяла вмовити Алісу на майстер-клас, адже та була відома не лише в межах своєї країни. Звісно, Пол допоміг переконати Алісу.
Не приховую, я чекав її приїзду, хоч і намагався не виказувати цього. Я не вийшов до всіх, аби зустріти її. Напевно, я боявся стикнутися із зарозумілістю, якою вирізнялися художники її рівня. Якби вона була такою, вмить зламався б вигаданий мною чарівний образ. Але побоювання виявилися марними.
Я не забуду мить, коли вона вперше переступила поріг моєї майстерні, висвітлюючи яскравим, пронизливим сяйвом похмуру кімнату. На ній була бежева сукня й туфлі того ж відтінку на жахливо високих підборах. Почуваючись у них явно незатишно, вона залишалася неймовірно граціозною й витонченою, усміхнено слухаючи теревені Пола. Вона була ніжною, м’якою і, безумовно, красивою. Мене захоплював колір її шкіри та запах волосся, який розлітався по кімнаті, варто було їй лише трохи нахилити голову. Напевно, вона не відразу помітила мене, бо я сидів у самому кутку. Я відкашлявся, але не для того, щоби привернути її увагу, просто в горлі пересохло від хвилювання. Ми зустрілися поглядом лише на секунду, а потім вона зніяковіло сховала очі за густими віями. Я відрекомендувався та простягнув їй руку. Сотні голок прокололи тіло, коли вона торкнулася мене своєю теплою долонею. Здалося, що вона занадто різко забрала кисть, сховавши її за спиною, але я навіть не смів сподіватися, що це пов’язано з раптовою, недоречною симпатією до мене. І я відразу закохався — самозабутньо й безоглядно, по-справжньому, хоча мені ледве виповнилося двадцять два. Кохання не має віку, вже тоді я зрозумів це. Зрозумів, пізнавши її.
Ми не розлучалися з першого вечора. Спочатку я став її другом, а потім коханцем. Це було схоже на божевілля. Ні, це й було справжнім божевіллям. Будучи безнадійно закоханим, я дізнався, що в Києві на неї чекає чоловік. Ця новина приголомшила мене, адже я вже не міг уявити своє життя без Аліси. Без її голосу, сміху, запаху волосся й чарівних очей, які втрачали смуток, коли ми були поруч.
Вона була старша за мене на вісім років. Але ніхто не дав би їй такий вік, та і я спочатку не здогадувався про нього. А вона соромилася його, викликаючи в мені розчулення. До моменту нашого знайомства вона прожила з чоловіком десять років і рішуче збиралася повернутися в колишнє рутинне життя, згорнувши мене у спогад. Я не хотів навіть думати про те, який нескінченний біль принесе наше розлучення, бо за недовгий час, який вона подарувала мені, я зрісся з її тілом і душею, не вірячи, що все це може закінчитися. Але навіть якби мені було дано знати, яка мука чекає попереду, я б таки й далі кохав її. Не замислюючись. Адже в моєму житті не було нічого прекраснішого.
Чи розумів я, що вона піде, чи таки сподівався на перемогу почуттів над розумом? Хтозна... Намагаючись не думати про завтрашній день, я ловив її дихання. Я поводився, як дурень. Я був лише хлопчиськом. Ось чому я змушував її давати мені порожні обіцянки, що вона таки обере мене. Я вірив у них, водночас відчуваючи, що рано чи пізно зі мною залишиться тільки її тінь, яка до останньої хвилини покриватиме історію мого життя. Адже й Аліса кохала мене. Вона могла не говорити про це. Я відчував її кохання кожною клітиною свого тіла, вбираючи крізь шкіру, зігріваючи своє серце.
Вона була навіженою й волелюбною. Про таких кажуть: «Не від цього світу». Хіба міг я утримати її? Вона просто не вірила в любов, знов і знову повторюючи, що почуття не вічні. Мила Аліса, будучи творчою людиною до кінчиків нігтів, залишалася моторошною реалісткою. А я не втомлювався повторювати, що дива трапляються.
Наш роман тривав два місяці, а потім вона поїхала, позбавивши мене можливості навіть попрощатися з нею. А це так важливо. Обійняти одне одного до болю в грудях, запам’ятати прощальний стукіт серця й солоний від сліз присмак останнього поцілунку, встигнути зловити гарячий пульс перед тим, як, піддавшись розпачу, назавжди розчинитися в плині часу.