Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка
- Автор: Йокаи Мор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Знання
- ISBN: 978-617-07-0507-5
- Переводчик: Юлия Бушко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка». Краткое содержание книги:
— Що привело тебе сюди, де нема нічого, окрім гарматних ядер?
— Я прийшов помінятися тілами.
— Навіщо воно тобі?
— Маю вказівку від «творця».
— То ти до цих пір «диявольський лицар»?
— Такий, як і ти. Це не хвороба, від якої можна вилікуватись. І не одежа, яку можна зняти. Хто приєднався до «диявольських лицарів» — той з ними навіки.
— Я заклав тільки тіло, а не душу.
— Так я за тілом і прийшов. Свою нещасну душу залиш собі та Аврааму. Мені ж віддай тіло. А в моєму тілі можеш нести свою душу куди схочеш.
— Але що ж мені робити в світі у твоєму тілі?
— Те саме, що і я. Будеш різним бовдурам продавати теріяк, миш'як, lapis nephritica[87], nostoc Paracelsi[88], саламандрову мазь. Заробиш собі талерів немало. Це найлегший спосіб життя на світі.
— З усього перерахованого я нічого не знаю, не знаю для чого це використовують.
— Не ламай голову. Поглянь у шафку. Все стоїть на поличках красиво, акуратно, в тиглях, колбах, олов'яних коробочках. Всюди є назви. А тут, під кожним виробом, крихітними буквами написані його властивості і від якої хвороби допомагає. Пацієнт прийде, прочитай вказівку і продавай собі за хорошу, розумну ціну.
— І як довго мені доведеться в твоїй шкурі ходити? Коли ти повернеш мені моє тіло?
— Поки ми обоє не захочемо помінятись. Ось, бери одну каблучку, іншу я залишу собі. Коли прийде час, ми одночасно крутанемо каблучку на мізинці, кожен опиниться у власному тілі. Одягай каблучку та поклич солдатів. Нехай виведуть мене до воріт фортеці і відпустять. Та спершу пригости мене склянкою шнапсу.
Я покликав варту, віддав наказ, налив шнапсу і простягнув склянку Бегеріку. І тут тільки відчув, що шнапс обпікає мою горлянку — я став Бегеріком.
Зайшов гармаш, який повідомив, що друга гармата в третьому батальйоні дала тріщину.
І тут з моїх вуст злетіли слова:
— Зваріть клей та залийте тріщину. Обмотайте стовбур міцною мотузкою, аби тріщини далі не пішли.
Вартовий та гармаш поглянули один на одного і зареготали.
— От, лишенько! — подумав я про себе.
— Чуєш, Бегеріку, давай поміняємось на хвилинку, — прошепотів я йому.
Ми крутнули каблучки і я знову став собою.
— Віднесіть її в ливарню. Дістаньте з четвертої камери бронзову довгоствольну гармату. Чого регочете, бовдури!
І ми знову помінялися.
Мене в тілі Бегеріка вивели з фортеці. Потім довелось проходити через табір ворога, де, звичайно, мене заарештували. Коли вони стали зі мною розмовляти, я зрозумів, що не знаю французької. Я, хто розмовляє латиною, англійською, французькою, польською, російською, турецькою, індійською, голландською мовами, тепер стою, як пень. Бо ж вуха Бегеріка не розуміють жодного слова, а язик його повертається лише на швабському діалекті. З французьким командиром я зміг спілкуватись лише за допомогою перекладача.
— Ти був у фортеці?
— Так.
— Передав унтеру, що я велів?
— Так.
— Що він відповів?
— Все виконає з точністю.
Після цього командир запхав мені у руку п'ятдесят талерів і велів забиратись.
Я повернувся і рушив світ за очі, мандруючи з одного міста в інше, поки не дійшов до Магдебурга. На своїх настоянках я заробив на воза і коня; вже не тягав на спині шафу, найняв слугу, котрий барабанив і дудів, поки я торгував на ринку.
Сподобалася мені безтурботне бродяче життя і на розум не спадало зажадати своє тіло назад. Нехай Бегерік собі стріляє з гармат в Еренбрайтштайні. Дуже розумним і зручним виявилося тіло Бегеріка, і душа моя почувала себе в ньому чудово. Правда, я добре про нього дбав, плекав і леліяв, як своє власне. Я цілком міг собі це дозволити. Всі лікарі Магдебурга збанкрутували з тих пір, як я з'явився. Тільки я міг вилікувати людей. Моє зілля творило справжні чудеса.
Але одного разу трапилася біда. Коли я торгував на ринку, якийсь пройдисвіт — певне найнятий котримсь з лікарів — підклав пучок палаючої соломи у вухо мого коня. Бідолашна тварина понеслася, як скажена, візок перекинувся, всі настоянки та ліки посипалися на дорогу. Добре, хоч шию собі не зламав. А погано те, що тепер я не знав, які ліки для чого потрібні. Я порозкладав їх до шафки навмання, і, напевно, багато переплутав.
З цього всього вийшла велика плутанина.
Якось мене покликали лікувати одного синдика, у котрого одна нога була коротша за іншу. Я був трохи напідпитку від французького вина і натер «розтягуючою» маззю ту ногу, котра і без того була довша. Результат наступний: в нього так витяглась нога, що він міг сидіти тільки на шафі, а коли вставав — то голова впиралася в стелю. Ясна річ, що він хотів мене прибити.
87
Засіб від каменів у нирках (лат.).
88
Настоянка Парацельса (лат.).