Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка
- Автор: Йокаи Мор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Знання
- ISBN: 978-617-07-0507-5
- Переводчик: Юлия Бушко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка». Краткое содержание книги:
— Дідька лисого! — несамовито закричав я. — Навіть батько мій не підписував жодних контрактів на порожній шлунок. Спершу я хочу наїстися та напитися, а далі будемо справами займатись.
Тої ж миті переді мною з'явився розкішно накритий стіл. Гості розсілися поруч з чарівними дамами. Підійшла Ліліт і сіла до мене на коліна. Але я був сердитий на неї за те, що вона танцювала з моїм кревним братом. Ще більш розлютило мене те, що всі страви були прісні. Страви були без солі. Хоч цілий ківш заливай собі в горлянку — користі ніякої.
Я почав сваритись з демонами.
— Так справи не підуть. Я не їстиму свинину без солі, тож подайте мені на стіл сіль.
— Та з якого пекла нам тобі сіль дістати? — сказали демони. — Хіба ж ти не знаєш, що в пеклі солі немає, як і морської води, з якої її варять.
— Та мені без різниці, звідки ви її візьмете, бодай хоч дружину Лота вам доведеться привести. А інакше я вам цю тацю кину в голову!
— Ну, ну, не гарячкуй, — заспокоювала мене Ліліт. — Ось мої вуста — скуштуй.
— Та ну тебе, мені не мед потрібен, а сіль! Тисяча чортів! Я зараз Люцифера виверну навиворіт, якщо мені не подадуть сіль!
Це подіяло. Для демонів лайка — це як молитва.
Зграя чортів негайно кинулась до палацу Люцифера, де була єдина на все пекло сільничка — власність самого Люцифера.
Це була велика мушля, звана «купіллю»: тут зберігалася сіль, виварена зі сліз грішників.
Двоє прислужників піднесли мені сільничку, а Ліліт, між тим, без ножа і виделки, власними білосніжними зубками відкусила кілька шматочків м'яса (м'ясо від тих самих свиней з країни Гадаринської, в яких Господь наш увігнав легіон бісів), щоб пробудити мій апетит.
— Слава тобі, Господи! Сіль! — скрикнув я.
По цих словах зникло все навколо в хаосі, шумі, гуркоті. Демони з виттям заповзли в пекло, відьми з вереском знялися в повітря, а сам я впав на землю. Коли прийшов до тями і озирнувся, то побачив навколо пустку, мох, торф'яник з його хирлявими деревами. Я опинився за сто миль від Чорного лісу.
(— Або ти несповна розуму, або тобі все це приснилося, — мовив князь. — Не вірю жодному слову.
— Навпаки, — сказав солтис, — це єдина правда серед всієї абракадабри, якою негідник годує нас тижнями. Бо ж це автентична подія. Про подібні події повідомляють Майоль та всесвітньо знаменитий Боккаччо. В їх судженнях сумніватися не можна. Вперше обвинувачений суворо дотримувався істини.
— Угоди з дияволом re ipsa та de facto[84] не було. Це не можна вважати pactum implicitum diabolicum[85]. Обвинувачення безпідставне і саме по собі відпадає, якщо не настануть наслідки, — вирішив великий князь.)
Частина дванадцята
Сором та ганьба
Наступного дня обвинувачений продовжив.
Абсолютним доказом того, що все, що трапилось зі мною, істинна правда, — був талер у моїй кишені. Демон подарував його моєму братові по крові, а той віддав мені. Тут мені згадалося про біду, яку відьми пророкували господареві заїжджого двору. Минулого разу в мене не дуже вийшло зробити благородний вчинок, і тим не менше я вирішив знову спробувати щастя в добрій справі.
Була пізня ніч, однак я вже знав дорогу до цього двору, де якось зупинявся караван, тож легко віднайшов його. Там не спали, у розпалі був якийсь бенкет. Господар одружувався. Це була його п'ята дружина.
Як тільки я переступив поріг — господар одразу мене упізнав. Однак абсолютно не зрадів моїй появі, більше того, намагався мене побити і викинути з господи.
— Знову чорт приніс негідника! Коли тут проходив караван з Герцогенбуша, він розповів нам про бесіди кемпійських відьм і все сталося саме так, як він пророкував. Такого хлопа в будинок пускати не можна. Мало чого він знову наслухався! Розповість — і біда на порозі. Спробуй тільки дзьоба відкрити, бісів писклю!
Тоді всі гості озброїлися стільцями та палицями і почали погрожувати, що вб'ють мене, як лиш почну щось пророкувати лихе.
— Заспокойтесь, люди добрі! — мовив я холоднокровно. — Якби ви прийняли мене доброзичливо, то, можливо, я розповів би вам дещо, варте вашої уваги. Але ви злісно накинулись на мене, тож я мовчатиму. Не прошу нічого, окрім шматка хліба, сиру і кухля пива, та ще мішок соломи в якомусь закутку, аби виспатись.
— Та чи вистачить тобі грошей за все це заплатити? — запитав господар.
— Звичайно! — відповів я, діставши талер, і простягнув його господареві.
84
В реальності та де факто (лат.).
85
Пакт з дияволом (лат).