Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919
- Автор: Капустянский Николай
- Год: 1946
- Язык: украинский
- Год: UNRRA Team 1066
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919». Краткое содержание книги:
3. Розбити ворога й обсадити р. Дніпро біля Києва до підходу ворожих резерв і значно раніш, ніж це зробить Добрармія.
4. В Одеському напрямку висунути групу на лінію Вапнярка-Христинівка, щоб надалі обсадити Бобринську й відтяти ХІУ армію від Києва.
Цей маневр при тих ворожих силах, які ,були на Правобережжі проти Українських армій, з певністю можна припустити, привів би через 6 – 10 діб наші сили до першого етапу (від Уланів-Янів до Нової Ущиці 120 верст – 6 переходів + одна або дві переднівки).
В цьому напрямку значного опору червоні не могли поставити, бо в них тут не було сил. 45, 44 і 1 совєтські дивізії мусіли битися за залізничні тори, які вони прикривали.
3 цього етапу приблизно за 2 тижні й до Золотоверхого Києва. Отже, уже 22-24.VІІІ можливо було сподіватися закінчення наступу на Київ. Тоді, для допомоги групі Одеського нарямку в її боротьбі з ХІV армією, можливо було, висунути резерву і зовсім ліквідувати й цей напрямок. Ці розрахунки, як побачимо далі, мали підстави.
Виграш часу передовсім мав для нас велике значення за тієї складної ситуації, яка утворилася навкруги.
Швидкими успіхами стратегія давала зброю до рук нашої дипломатії, перед якою стояла велика праця і надзвичайні труднощі.
Опозиція НК ГА.
Але директива ч. 2067/к не пройшла цілком у життя. Проти неї рішуче виступила НК ГА з таких мотивів:
1. НК ГА принципово відмовлялася виконувати директиви ШДА, хоч їх і видано від імени Головного Отамана; НК ГА висувала пропозицію організувати новий вищий орган керування всіма озброєними силами з авторитетних та уповноважених представників Наддніпрянської й Наддністрянської армій (Штаб Головного Отамана). Підпорядкувати цьому штабові обидві Українські армії. Поки ж такого органу ще не створено, НК ГА не починає офензиви.
2. НК ГА не згоджується з напрямком наступу, пропонованим 1-му й 3 корпусам, без залізниць, грунтовцми шляхами. Марші здавалися НК ГА, за таких обставин, надто важкими й майже непосильнимй для армії.
Щодо першого пункту, то НК ГА мала рацію; ШДА сам висував цю думку і вважав за доцільне й бажане, щоб для користи загальній справі НК ГА мала змогу надіслати до Вищого Штабу своїх представників, яким вона цілком довіряє, і вони б боронили її інтереси. Одначе, вважаю, що для цьото не слід було припиняти операції, а швидше складати Вищий Штаб.
Між іншим, НК ГА не подобалося, що на чолі ШДА стояв отаман Василь Тютюнник – молода людина, без належного стажу й вищої освіти.[44]
Треба зазначити, що до моменту переходу ГА за Збруч наказний отаман Осецький зовсім відійшов від ШДА, і начальникові його В.Тютюнникові надано всі права начальника Штабу Верховного оловнокомандувача.[45]
1-й і 3-й корпуси під час свого марш-маневру, хоч, правда, і не йшли весь час уздовж залізниці, проте спиралися вони на залізницю Жмеринка-Проскурів, відриваючись від неї (за першого етапу) всього на 2-2,5 переходи.
Правий фланг цієї групи в районі Янів-Хмільник-Калинівка якраз посідав вузькоторову залізницю, а після захоплення Запорожцями дільниці Вінниця-Калинівка, вузькоторова залізниця зв'язувалася з залізницею Калинівка-Вінниця-Жмеринка.
Крайнє ліве крило цих груп базувалося б на м. Старокостянтинів (яке по сідав би 2-й корпус) – менш, як два переходи.
Нарешті, коли праве крило вийшло б на Козятин, то тили правофлангового корпусу можливо було автоматично перекйнути на залізницю Калинівка-Вінниця-Жмеринка.
До того ж Лятичівський і Бердичівський повіти остільки багаті на хліб, збіжжя, худобу, що місцевих запасів вистарчило б на всю Галицьку армію.
Ходило про довіз вогнеприпасу, але його було так мало, що боятися недовозу його своєчасно не було рації. Доводилося більше турбуватися про те, щоб вогнеприпас відбити від червоних (а для цього відповідно скомбінувати маневр), аніж дбати про організацію регулярного підвозу залізницею вогнеприпасу з неіснуючих вогнебаз.[46]
А наступ уздовж залізниці позбавляв нас можливости відтяти від большевиків склади з військовим майном, бо при фронтальному наступі червоні мали змогу заздалегідь евакуюватй частину військового майна, уникаючи оточення своєї живої сили.
Крім того, бої на залізницях мусіли провадитися обережніше та повільніше і з більшими втратами: у червоних було багато панцерних потягів сильної конструкції, якi являли собою важливий чинник у боротьбі за залізничні вузли.
Проте, і за пляном ШДА, і за пляном НК ГА, ми все ж могли подолати ворога, бо він уже був значно слабіший за нас.
44
[22] Характеристику В.Тютюнника, цього видатного старшини, нами подано, див. І-ІІ чч. «Походу»
45
[23] Так само й отаман Андрій Мельник уже більш як 1,5 місяці не був при ШДА; перед Проскурівською операцією він вернувся до групи СС, як помічник отамана Коновальця.
46
[24] Набої надсилалося цілим групам в такій максимальній кількості, як 30-50 тисяч мушкетних, 500-600 штук гарматних.