Історія польсько-українських конфліктів т.2
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #2
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-56-0
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.2». Краткое содержание книги:
Дорогий нам кожний клаптик польської землі, але східні окраїни для нас найсвятіші. Як не як, ця земля дала найбільшого нашого проводиря і найшляхетнішу людину Тадеуша Костюшка, це земля Платерів, князя Сераковського, князя Семашка, Нарбутта, світлої постаті Траугутта і стількох героїв січневого повстання. Земля південно-східних рубежів дала нам Жулкевського. Тут стояла колиска Яна III, того «Лева півночі», який з високого замку у Львові побив об'єднані війська турків, татар і козаків. Тут Теребовля, яка завдячує своєю обороною польській жінці. Тут могила у Задворці — польські Фермопіли — тут кожний клаптик землі просякнутий польською кров'ю. Тут, нарешті, Львів — давній Левгород, найдорожче, найсвятіше зі всіх польських міст, завжди вірне. Місто, вірне Речі Посполитій, де зброю брали до рук жінки і діти, щоб його захистити, місто, у якому будинки позначені як місця героїчної оборони Львівських Дітей, місто відзначене Virtuti Militari, де єдиний у Польщі цвинтар Львівських Орлят, це місто завжди вірне — «semper fidelis».
І чи це можливо, щоб Річ Посполита Польща могла відкинути своє найвірніше дитя? Чи можливо, щоб поляки відмовились від східних земель? І чи не є страшним злочином, єдиним у своєму роді, те, що зараз відбувається на польській землі?
Чи Сполучені Штати, у яких пошанування свободи і прав людини так цінуються, можуть санкціонувати щось подібне? Чи пам'ять Пуласького і Костюшка погасла вже у серцях і умах тих, хто живе у країні «зіркового прапора»? Чи не відчувають вони бездонну недолю своїх братів і не можуть протистояти тому, що відбувається у материнському краї? Чи ніхто на світі не хоче і не може протидіяти цьому страшному історичному злочину?
CA КС PZPR, zesp. 2226/8, sygn. 202/111-36, s. 253–255.
Осередок R12
[МІСЦЕВЕ ЗВЕДЕННЯ]
23. II.44 р.
1. 22.11.44 о 10 годині під час промови губернатора Вехтера, який вітав з балкона дистрикту І батальйон дивізії СС «Галичина», серед інших прозвучали слова такого змісту: «…бо це не геройство і захист країни піти у ліси і мордувати беззахисних жінок і дітей». Український перекладач переклав ці слова так: «…бо на наші села нападають банди з лісів і мордують наших жінок і дітей». Взагалі весь переклад був заздалегідь тенденційно препарований.
Зазначений фрагмент промови Вехтера є першим публічним засудженням діяльності українських банд. Цікавий факт, якщо порівняти його з відповіддю представнику ПКОп 11.11.44 на аудієнції, де йому доповідалася справа українських вбивств. Губернатор тоді висловився, що це є неминучий наслідок більше як 600-річної польської політики на цій території.
2. Про моральні якості дивізії СС «Галичина» може свідчити такий факт: 19.11.44 після 21 години 15 членів СС «Галичина» напали на доктора Рудольфа Дуду на вулиці Личаківській поодаль від каплиці.
23. II.44 р.
Українська справа стає все більш гарячою. Накази українському населенню від підпільної влади виразно спрямовані на цілковите винищення поляків на цьому терені методом убивств. Через дедалі більшу небезпеку з боку українців отримую низку зведень, з яких одні описують розпачливе становище поляків, інші намагаються вказати засоби оборони на розсуд керівних діячів.
У додатку подаю два найбільш характерних зведення, отриманих 22.11.44 як спеціальні доповіді.
1. У відповідь на наказ, надрукований у підпільній пресі, залишатися будь-якою ціною на місці я отримав з інспекції Вишня від керівника ВВ «Морви», котрий одночасно є керівником відділу в українських справах, таку заяву, яку подаю дослівно як вияв настроїв населення, що перебуває під найбільшою загрозою. «Доповідаю: Хто вчасно не втік з Волині, був замордований. Поляки, які не поспішили, були змушені об'єднуватися у групи і пробивати собі дорогу для втечі, але й за цих умов їх загинули тисячі. З околиць Рівного на захід виїхав професор гімназії. Він визнав, що всі поляки, які не встигли вчасно виїхати, були вибиті до ноги. Керівні сфери Варшави заборонили втечу, наказали чинити опір німцям у разі евакуації зі сходу, вимагали уникати паніки. Тому треба організувати якийсь захист польського населення, розпорошеного серед українців, згромадити його у більші осередки, вислати туди підрозділи нашої підпільної армії, доставити зброю і набої. Якщо ми не в змозі це зробити, то слід принаймні відкликати людей з присілків і хуторів у більші населені пункти, зайнятись організацією безпеки, доставити харчування, забезпечити опіку. Допомога втікачам, які рухаються на захід, повинна бути так організована, щоб німці не зосереджували їх у таборах примусової праці. Наводжу приклад: через Судову Вишню їхали польські втікачі на фурах під конвоєм двох солдатів СД. Біженці питали по дорозі, чи у Перемишлі (станція призначення) їх не помістять у табір, бо якщо так, то вони можуть утекти. Ніхто не міг їх про це поінформувати. Турбує відсутність опіки над польським населенням та відсутність організації.