Хозарський словник (чоловічий примірник) [на украинском языке]

І тоді в сні Коена з'явилася ще й третя смерть Бранковича. Була вона ледь примітною і чимось затуленою, що могло б бути довго накопичуваним часом. Здавалося, що сотні років стоять між двома першими смертями Бранковича і цією третьою, яку ледве можна було розгледіти з місця, на якому перебував Масуді. Спершу Масуді вирішив, що Бранкович помирає смертю свого пасинка Петкутина, та оскільки він знав, як помер Петкутин, то швидко зрозумів, що то не його смерть. Та третя смерть була швидка й коротка. Бранкович лежав у якійсь дивній постелі, а незнайомий чоловік ухопив подушку і почав його нею душити. У цей час Бранкович думав про одну-єдину річ: про те, що треба дотягнутися до яйця на столику біля ліжка і розбити його. Бранкович не знав, для чого саме це потрібно, але доки його душили подушкою, він пам'ятав, що це — єдина важлива річ. В той же час він почав розуміти, що людина відкрила своє учора й завтра з великим запізненням, через мільйони років після свого створення, — спершу завтра, а потім учора. Вона відкрила їх одної давньої ночі, коли в темряві згасав сьогоднішній день, затиснутий, майже розчавлений між минулим і майбутнім, які тої ночі так набухли, що ледве між собою не з'єдналися. Зараз було так само. Сьогоднішнє згасало, затиснуте між двома вічностями — минулим і майбутнім, і Бранкович помер утретє, в ту хвилину, коли минуле і майбутнє зіткнулися в ньому і роздушили його — саме тоді, як він ухопив зі столика і роздушив яйце...

А тоді сон Коена став порожнім, як висхле русло річки. Прийшов час прокидатися, але тепер не було нікого, хто снив би Коенову яву, як це колись робив Бранкович. Тому з Коеном повинно було статись те, що й сталося. Масуді побачив, як у сні Коена, що поступово переходив у передсмертний хрип, з усіх речей, що його оточували, мов капелюхи, позлітали імена, і світ зробився незаймано чистим, як в перший день існування. Самі лиш перші десять чисел і ті букви азбуки, що означають дієслова, сяяли над усіма речами навколо Коена, як золоті сльози. І тоді він пізнав, що числа десятьох заповідей — то теж дієслова і що забуваються вони останніми, коли забувається якась мова, зберігаючись як відлуння й тоді, коли самі заповіді вже зникли з пам'яті.