Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

Герміона не встигла нічого сказати, бо Рон раптом застогнав і розплющив очі. Він і досі був сірого кольору, а обличчя блищало від поту.

- Як ти почуваєшся? - прошепотіла Герміона.

- Паскудно, - прохрипів Рон і зіщулився, помацавши поранену руку. - Де це ми?

- У лісі, де проходив Кубок світу з квідичу, - пояснила Герміона. - Я хотіла щось таке закрите, де можна сховатися...

- ...і він перший спав тобі на думку, - договорив за неї Гаррі, окинувши оком безлюдну галявину. Він не міг не згадати, що сталося, коли вони минулого разу явилися на перше місце, що спало Герміоні на думку, і як смертежери вирахували їх за кілька хвилин. Може, то була виманологія? Чи Волдеморт або його поплічники вже знають, куди їх перенесла Герміона?

- Думаєш, треба звідси тікати? - запитав у Гаррі Рон, і Гаррі бачив по його обличчю, що того тривожать схожі думки.

- Я не знаю.

Блідий і спітнілий Рон навіть не пробував сісти - не мав для цього сили. Перспектива нести його на руках аж ніяк не тішила.

- Поки що побудьмо тут, - сказав Гаррі.

Герміона з полегшенням скочила на ноги.

- Куди це ти? - поцікавився Рон.

- Якщо ми залишаємося тут, то треба захистити це місце закляттями-оберегами, - відповіла вона, підняла чарівну паличку й почала ходити навколо Гаррі й Рона широкими колами, нашіптуючи заклинання. Гаррі бачив, як замерехтіло повітря - наче Герміона вичакловувала навколо галявини теплий серпанок.

- Сальвіо гексія... Протеґо тоталум... Репелло маґлетум... Глушилято... Гаррі, витягай намет...

- Намет?

- Там, у торбинці!

- А-а, в торбинці... справді, - дійшло до Гаррі.

Тепер він не нишпорив навмання, а відразу скористався замовлянням-викликанням. Намет вискочив грудкуватим згортком полотна, мотузок і жердин. Гаррі впізнав - частково через котячий запах, - що це той самий намет, у якому вони спали на Кубку світу з квідичу.

- Я думав, це намет того типа з міністерства, Перкінса, - зауважив Гаррі, виплутуючи зі шворок кілочки.

- Йому він непотрібний, у нього розгулявся ревматизм, - Герміона виконала чарівною паличкою складну фігуру з восьми рухів, - тож Ронів тато сказав, що я можу його позичити. Еректо! - вона спрямувала чарівну паличку на безформне полотно, й те одним плавним рухом піднялося вгору, розклалося в повітрі в намет і опустилося прямо перед Гаррі; кілочок вислизнув з його рук, встромився в землю й обмотався шнуром, що підтримував центральну стійку намета.

- Каве інімікум, - завершила захисні процедури Герміона помахом палички до неба. - Зробила все, що могла. Як мінімум, довідаємось, якщо вони наближатимуться, хоч я не гарантую, що це врятує від Вол...

- Не називай це ім’я! - грубо урвав її Рон.

Гаррі й Герміона перезирнулися.

- Вибач, - Рон зі стогоном спробував трохи піднятися, щоб їх бачити, - але це звучить наче... заклинання чи щось таке там. Чи не можна казати на нього «Відомо-Хто»?.. Будь ласка.

- Дамблдор казав, що боятися імені... - почав було Гаррі.