Великі сподівання
- Автор: Диккенс Чарльз
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Великі сподівання». Краткое содержание книги:
- І його ні разу не обікрали?
- Отож бо й є? - відказав Веммік.- Він прилюдно заявляє: «Хотів би я побачити такого, хто обікраде менеї* Боже ти мій, та я сам сотні разів чув, як він в нас у конторі казав справдешнім вломникам: «Ви знаєте, де я живу, там дзері ні на які клямки не замикаються. Чого ж вам не кортить заглянути до мене? А пу ж, спокусіться!» Але в жодного з них, сер, не стане духу спробувати щастя, хоч би як він любив гроші.
- Так бояться його? - спитав я.
- Бояться,- відповів Веммік.- Ви б теж забоялиея! Але він усе-таки й хитрун, дарма що виставляється. Срібла не тримає, сер. Все до останньої ложки - з простого металу.
- Тож вони б не дуже й поживилися,- зауважив я,- навіть якби…
- Е, зате б він дуже поживився,- не дав мені докінчити Веммік,- і вони це знають. Він би не один десяток їх на шибеницю спровадив. І загріб би все, що лише можна загребти. Годі й сказати, чого він не зміг би загребти, заповзявшись.
Я задумався про велич мого опікуна, коли Веммік знову заговорив:
- А щодо відсутності срібла, то це, знаєте, діло непроглядне. У річки дно непроглядне, а у нього душа. Ось візьміть ланцюжок від його годинника. "Щиро золотий.
- І дуже масивний,- докинув я.
- Масивний? - перепитав Веммік,- А так. І годинник його має золоту репетицію, коштує він сто фунтів і ні пенса менше. Містере Піп, у Лондоні сімсот злодіїв знають усе про його годинник, і серед них не знайдеться ні чоловіка, ні жінки, ні дитини, хто не опізнав би найменшого кільця на цьому ланцюжку і не відскочив би від нього, як від вогню, якби доторкнувся.
Ведучи отаку розмову, а далі перейшовши на загальні [208] теми, ми з Вемміком коротали дорогу й час, аж поки він повідомив мене, що ось уже й Волворт.
То було нагромадження провулків, ровів і невеликих садків, загалом околиця, здавалося, тиха й глуха. Веммі-ків дім виявився невеликим котеджиком у садочку, верх його з фасаду було випиляно й пофарбовано на кшталт артилерійської батареї.
- Моєї власної роботи,- сказав Веммік.- Гарненький, хіба ні?
Я ревно похвалив його виріб. Це був найменший з усіх(1) будиночків, що я будь-коли бачив, з дуже своєрідними готичними віконцями (здебільшого глухими) й готичними ж дверима, такими вузенькими, що в них насилу можна було протиснутись.
- А оце справжній флагшток,- показав Веммік,- і в неділю я вивішую там справжнього прапора. А гляньте осюди. Переходжу цей місток, піднімаю його вгору, отак,- і все, сполучення перекрито.
Місток був просто кладкою з дошки, перекинутої через рівчак у чотири фути завширшки й два завглибшки. Але приємно було дивитись, з якою гордістю Веммік підняв його й закріпив, усміхаючись при цьому не тільки ротом, а й душею.
- О дев'ятій годині кожного вечора за Грінвічем,- сказав Веммік,- гармата дає постріл. Онде вона, бачте! Коли ви почуєте, як вона стріляє, подумаєте, мабуть, що то чистий Громовик.
Згаданим громобійним пристроєм було увінчано зверху окремий ґратчастий бастіончик. Від негоди його захищало вигадливе, подібне до брезентової парасолі, покриття.
- А ззаду,- мовив Веммік,- не на очах, щоб не порушувати загального враження від укріплень - бо я дотримуюсь погляду, що як маєш певну ідею, доводь її послідовно до кінця… не знаю, яка ваша думка в цьому питанні…
Я сказав, що моя думка така сама.
- …Отже, ззаду там я тримаю свиню, а також трохи птиці й кролів. І, крім того, я спорудив невеличкий парничок, де вирощую огірки. А ще ви за вечерею покуштуєте салати з мого городця. Тож-бо, сер,- мовив далі Веммік, знов усміхнувшись і тут-таки споважніло похитавшії головою,- якби, скажімо, хтось обложив цю скромну оселю, тут у розумінні харчів можна було б хтозна-як довго протриматись.
Потім він провів мене до альтанки, кроків зо двадцять,
якби йти навпростець, хоч ми добирались туди такою звивистою алейкою, що дорога забрала чимало часу; у цьому затишку на нас уже чекали склянки, а пунш остуджувався в декоративному озеречку поряд з альтанкою. Це плесо (з острівцем посередині, схожим на салату для вечері) мало округлу форму і оздоблювалося фонтанчиком: досить було привести в рух невеличкий млинок і вийняти затикачку з труби, як угору прискав такий потужний струмінь, що у вас уся долоня мокріла.
- Я сам собі й механік, і тесля, і водогінник, і садівник, і майстер на всі руки,- сказав Веммік у відповідь на мої компліменти.- І це, знаєте, дуже добре. Змиваєш із себе ньюгейтське павутиння, та й Старому моєму цікаво. Давайте-но я зараз вас і відрекомендую йому, га? Ви не заперечуєте?
Я сказав, що охоче познайомлюся з його батьком, і ми рушили до самого Замку. Там біля каміна сидів Старенький дідусь у фланелевій куртці: чистенький, бадьоренький, спокійний, доглянутий, але зовсім глухий.