Пригоди Олівера Твіста

Але Фейгін, обернувшись, махнув рукою — мовляв, волію йти сам, а до того ж затиснутому бильцями кріселка містерові Лайвлі ніяк не вдавалося вивільнитися з їхніх обіймів. Тож того вечора «Каліки» так і не удостоїлися честі лицезріти його. На той час, як містер Лайвлі зіп'явся на ноги, Фейгін уже зник з очей, тому чоловічок, постоявши навшпиньки й переконавшись, що його не видно, знов упхався в кріселко, кивнув головою крамарці, яка стояла по той бік вулиці, і, виразивши цим свої сумніви й осуд, знову з поважним виглядом затягся люлькою.

Трактир «Три каліки», або просто «Каліки», як його називали завсідники, був тим самим закладом, у якому мп вже побували разом з містером Сайксом та його собакою. Мовчки махнувши рукою буфетникові, Фейгін відразу подався нагору, відчинив двері великої кімнати, тихенько прослизнув досередини і з-під долоні почав пильно оглядати присутніх, немов когось шукаючи.

Кімнату освітлювали два газові ліхтарі, а щоб їхнє світло не пробивалося назовні, вікна були зачинені віконницями, та ще й щільно запнуті вилинялими червоними завісами. Щоб не помітно було кіптяви від чадних ліхтарів, стелю пофарбували в чорний колір. У кімнаті висіла така густа хмара тютюнового диму, що спочатку нічого не було видно. Лише коли дим потягло крізь відчинені двері й повітря трохи очистилося, перед Фейгіном постало збіговисько людей, що наповнювало кімнату безладним гомоном. Уже можна було розгледіти чоловіків і жінок, що зібралися за довгим столом; на чільному місці сидів, очевидно, голова з молоточком у руці, а в кутку за розладнаним фортепіано — джентльмен-професіонал з буряковим носом і пов'язаною — бо в нього болів зуб — щокою.

Коли Фейгін прослизнув до кімнати, джентльмен-професіонал саме пробіг пальцями по клавішах замість вступу, і товариство галасливо зажадало тиші, бажаючи послухати пісню. Коли галас ущух, молода леді розважила слухачів баладою з чотирьох куплетів, причому за кожним куплетом акомпаніатор якнайгучніше повторював усю мелодію від початку до кінця. Коли пісня скінчилася, голова висловив співачці подяку, після чого двоє джентльменів-професіоналів, що сиділи обабіч нього, виявили бажання проспівати дует і за виконання його були винагороджені бурхливими оплесками.

В гурті вирізнялися деякі вельми цікаві особи. Передусім сам голова зборів (господар трактиру) — грубий, кремезний чолов'яга, який, поки тривали співи, здавалось, тішився разом з усіма, а проте ширяв очима сюди-туди й устигав помітити все, що робиться, й почути все, що говориться, бо зір і слух у нього були напрочуд гострі. Співаки, що сиділи праворуч і ліворуч від нього, з професійною байдужістю сприймали похвали слухачів і по черзі прикладалися до десятка склянок джину з водою, якими їх частували найпалкіші прихильники, чиї обличчя були позначені печаттю мало не всіх пороків, як недавно набутих, так і застарілих, і з гіпнотичною силою привертали увагу саме своєю огидністю. Підступність, жорстокість, п'яне зухвальство були їхніми найвиразнішими рисами, але найбридкішими й найжалюгіднішими персонажами цієї жахливої картини були жінки — деякі ще із слідами юного рум'янцю на щоках, який, здавалося, блякнув у вас на очах, інші вже цілком позбавлені принадних ознак своєї статі, геть спотворені й спустошені злочинством та розпустою; а всі ж вони ще не вийшли з юного віку!