Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

І духи соків земних піднесли цареві й цариці великі чаші, повні їхнього трунку. Цар і цариця випили й поцілувались.

Тоді цар, тримаючи царицю в обіймах, вилив із своєї чаші недопитий сік на дерева, квіти, духів і вигукнув:

— Слава Життю! Слава повітрю вільному! Слава Силі!

І всі закричали:

— Слава Природі! Слава Силі!

І Уленшпігель обійняв Неле. А тоді почався танець. Танець, в якому все закрутилось, наче листя у вихорі, — дерева, рослини, комахи, метелики, небо й земля, цар і цариця, русалки, охоронці скарбів, духи води, горбаті гноми, володарі каменю, лісовики, світляки, духи зір і незліченна безліч страхітливих комах, що сплелися списами, зазубленими косами, семизубими вилами; танець запаморочливий, що сповнив собою всі простори, танець-вихровій, в якому закружляли сонце й місяць, планети й зорі, вітер і хмари.

І дуб, під яким Уленшпігель і Неле знайшли притулок, закружляв у метелиці, і Уленшпігель мовив до Неле:

— Кохана, зараз нам буде кінець.

Один із духів почув їх і побачив, що то були смертні.

— Люди між нами! — крикнув він. — Тут люди!

Він відірвав їх від дерева і кинув у загальний вир.

Уленшпігель і Неле м’яко впали на спини духів, які легко почали перекидати їх одне одному, примовляючи:

— Здрастуйте, люди! Запрошуємо до нас, хробаки земні! Кому потрібні хлопчак і дівчинка? До нас прийшли ці комашки!

Уленшпігель і Неле перелітали з рук у руки, волаючи:

— Помилуйте нас!

Але духи не слухали їх, і вони перевертались у повітрі шкереберть, крутились, як пір’їнки на зимовому вітрі, а духи все примовляли:

— Привіт вам, самчику і самичко, що танцюєте з нами!

Русалки хотіли відірвати Неле від Уленшпігеля; вони почали її бити і, може, забили б до смерті, якби цар Весни не зупинив танцю і не крикнув:

— А приведіть-но до мене оті дві блохи!

І їх розлучили. І кожна русалка, намагаючись відірвати Уленшпігеля від своєї суперниці, шепотіла йому на вухо:

— Тілю, таж за мене і вмерти не жаль!

— Я й так зараз помру, — відповідав Уленшпігель.

А гноми, духи лісів, що несли Неле, говорили їй:

— Шкода, що ти не дух, як ми, тоді ми взяли б тебе з собою.

— Майте терпіння! — відповідала їм Неле.

Нарешті вони наблизилися до царя з царицею і затремтіли, побачивши золоту сокиру й залізну корону. А цар запитав їх:

— Чого ви прийшли сюди, приблуди?

Вони не відповіли нічого.

— Я знаю тебе, відьомське поріддя, — вів далі цар, — і тебе також, вуглярський нащадку. Ви за допомогою чарів вдерлися сюди, в майстерню природи, то чому ж тепер замкнули свої дзьоби, наче каплуни, що напхалися м’якушкою?

Неле з жахом дивилася на грізного велетня. Та Уленшпігель, зібравши всю свою сміливість, відповів:

— Попіл Клаасів б’ється в мої груди. Ваша божественна величність! Смерть іде по землі фландрській і ім’ям папи косить найсильніших чоловіків, найпрекрасніших дівчат. Всі привілеї землі фландрської скасовані, всі вольності знищені, вона мре з голоду, її ткачі й сукнороби покидають країну, щоб на чужині знайти місце, де б можна було вільно працювати. Вона згине, якщо її не врятувати.