Зворотний бік світла

Мальва сиділа увечері над Чорним Черемошем і дивилася у воду. Все переплуталося у її голові. Рахувала дні, коли вже нарешті додому. Очі не бачать — серце не болить. І тим паче, що вдома на неї чекає Птаха і купа нового, незвіданого. Та навіть думання про Птаху не дуже витісняло помисли про Святослава.

Як вона не вчула приближення когось, не відає, тільки після того як легкий доторк руки впав на її плече, аж підстрибнула від несподіванки. Не злякалася, бо віднедавна нічого не боялася, лише озирнулася спантеличено. Поруч стояв Славко. Місяць сьогодні був повний, і Мальва могла розгледіти добре його обличчя. Здався серйозним і зосередженим, без звично приклеєної до писка посмішки:

— Вибач, Мальво, що налякав. Можна сісти біля тебе?

— Боже, ти не переплутав моє ім’я з Будяком чи Осотом? Яка честь для мене, — відповіла уїдливо, а тоді махнула рукою та додала трохи роздратовано: — Сідай, де хочеш. Я квитки на перегляд нічної ріки не продаю.

Святик примостився поруч. Могла відчувати легкий доторк його куртки до своєї руки. Великі мурахи шалено забігали шкірою. Таке з нею вперше, той хлопець приводив її в трепетний шал. Усередині заворушилася безпомічність, мала взяти себе в руки. Тому сиділа ошелешено, слухаючи скажений тупіт серця та стримуючи поривчасте дихання. Сподівалася, що він того гучного гупання не зауважить.

Святослав заговорив:

— Коли в десять років мене забрали з дитбудинку, моє щастя було безмежне. У мене з’явилися справжні тато та мама, найсправжнісінька родина, тішився дуже. Мої теперішні батьки дали мені гарне виховання, відмінну освіту. Я завжди мав все те, про що мріяв малим у сиротинці, про що мріють і ті, хто має батьків та не має статків… Та… Я так і не отримав справжніх батьків. Мої — дуже хороші люди. Так склалося, що Бог не дав їм власних, і вони, виконуючи місію «призначення людини на Землі» (слова батька), вирішили всиновити дитину. Це як один з пунктів їхньої програми. Я знаю твою історію, Мальво. В дівчат дуже довгі язики, вони люблять обговорювати кращих за себе. Твоя історія так схожа на мою. Ти також маєш нерідних батьків, але ти, на відміну від мене, отримала їхню любов. У тобі є світло, якимсь чином твої нерідні батьки запалили в тобі його чи навколо тебе. І ти наче одна з нас і разом з тим — інша. Може, кажу плутано. Зрозумій, я не дорікаю теперішнім батькам, навпаки — я їм безмежно вдячний за те, що вони для мене зробили… Вони просто не знали, як це — полюбити нерідне дитя. Вони пишаються моїми успіхами, таким сином, але… Чи це любов?