Зворотний бік світла
- Автор: Корний Дара
- Серия: Безсмертні #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-4004-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зворотний бік світла». Краткое содержание книги:
Світло не може існувати без темряви, а інколи вони навіть закохуються одне в одного: Птаха — світла безсмертна, Стриб — темний. А от Мальва ще не визначилася, більше того — дівчина донедавна й гадки не мала про своє покликання і про те, чия кров тече в її жилах. До сімнадцяти років Птаха берегла її як зіницю ока, та вже час її квіточці розпускати пелюстки — чорні чи білі, новонароджена безсмертна обиратиме сама!
Гарна приказка: «Де народився — там пригодився». А де народилася вона? Птаха пообіцяла показати те місце, вона чекала на зустріч з ним, чекала і боялася. Боялася правди. Відчувала, що варто боятися…
Мальві кортіло познайомити бабусю з Птахою. І першого ж дня, в день приїзду бабусі, випала така нагода. Тато з мамою ще на роботі. «Дообрублюємо хвости перед відпусткою», — жартує тато. Птаха любить з’являтися несподівано, правда, вибирає завжди такі моменти, щоб не вважатися зайвою чи недоречною. Як давня подруга — просто заходить у гості. В той момент Мальва з бабусею сиділа та розмовляла про тести, про бабусиних сусідів, про погоду.
Раптом поруч почулося звичне, яке Мальву вже не дивувало, але бабуся трохи сполошилася:
— Йменням Сварожого кола вітаю вас — тебе, Горпино, і тебе, Мальво!
— Доброго здоров’ячко і тобі, Птахо! — бабуся схопилася зі свого місця і шанобливо вклонилася.
— Вашшє. Ви знайомі? Ну нє, так не цікаво. Птахо, а у нашому світі є хтось, кого ти не знаєш, га? Я вже майже не дивуюся, тільки трохи балдію від тебе час від часу. Але ж і ви, бабусю, мене ошелешили, нічого собі…
Птаха спокійно слухала Мальвину тираду. А та стояла між бабусею та жінкою в білому та розмахувала руками, вдаючи з себе трохи ображену.
— Внученько, золотце, я Птаху знаю ще раніше, аніж тебе. Так склалося, що ми… Ну, коли ти… Перед тим, як тебе… — почала щось пояснювати Горпина, та затнулася.
— Горпина хоче сказати, Мальво, що ми познайомилися з нею до твоєї появи в родині Назара та Ольги. Я не приховую, мусила переконатися в тому, що дібрана для тебе сім’я вартує того, щоб стати твоєю. Насамперед мене переконала в цьому твоя бабуся, вона світла людина. І я рада, що Горпина для тебе стала не тільки бабусею, а й справжнім другом. Тому, очевидно, вона заслуговує на те, щоб бути прощеною.
— Прощеною? А за що? — Мальва зацікавлено витріщалася то на бабусю, то на Птаху. Птаха, здається, на це не зважала, пильно дивлячись на Горпину, яка опустила очі додолу і стояла бліда мов стіна.
— Горпина знає, а для тебе чужі лантухи поки що надто важкі, щоб ними перейматися. Мальво, чи не змогла б ти нам з бабусею приготувати чаю, будь ласка?
— По ходу, Птахо, як завжди чемно та спокійно, хочеш тупо сплавити мене подалі, щоб ви змогли полялякати. Могла так би й сказати, я не маленька, не стану втикатися, а то чаєм прикриваєшся, — Мальва вдавано ображено насупилася. Їй було цікаво, про що розмовлятимуть ці двоє, та інколи чужих таємниць краще не знати. Як каже Птаха, і на сонці є темні плями, але від того воно не перестає залишатися сонцем…
Для годиться щось там буркаючи собі під ніс, дівчина вийшла з кімнати.
— Горпино, ти привезла стрічку?
— Так. Але як… — Горпина затнулася. Звісно, відомо як. Розуміла, вона не просто ангел. Тут було щось більше, набагато далі від її розуміння.
Горпина мовчки розстібнула кишеню на спідниці, витягла з неї шматок сірої тканини, розгорнула її. Там лежала зелена стрічка, та сама, яку колись маленька Мальва принесла із собою з старого лісу, стверджуючи, що та її з нього вивела. Мовчки простягнула її Птасі. Та взяла, добуваючи з-за пояса маленьку скляну пляшечку з прозорою рідиною. Птаха відкрила пляшечку, рясно окропивши стрічку прозорою рідиною, ледь помітному при цьому ворушачи губами. Це тривало недовго, якихось десять секунд, тоді Магура повернула стрічку Горпині.
— Ти знаєш, що з нею слід далі робити, правда?
Горпина кивнула.
— Ти робиш це для нас, тому що забираєш назад Мальву? Чому?
Птаха уважно дивиться в очі Горпини.
— Ні! Не зовсім так! Я роблю це тому, що ти своє спокутала. І ти, і Назар, і Ольга заслужили. І для цього ще не пізно, як на людський вік, навіть у вашому світі. До того ж в Ольги є ти та твої знання.
— І все ж, Мальва? Ти її забираєш, ти не відповіла? — голос Горпини ледь помітно тремтить. Те, чого вона завжди боялася, та не зізнавалася навіть собі, відбувалося зараз. Мальву від них забирали.
— А що Мальва? Вона залишатиметься твоєю онукою та донькою твого сина та твоєї невістки. Мальва завжди була незвичайною дитиною, ти ж це відчувала, правда, коли брала її на руки, коли співала колискових чи коли розповідала їй казочки, чи коли лікувала хворих, не відганяючи малу від себе, знаючи, що вона тебе й так розуміє, попри юний вік.
— Багато світла і багато пітьми… — майже простогнала Горпина. — Ти впевнена, Магурко, що з вами їй буде ліпше, аніж у нас?
— Це не мені вирішувати і не тобі. Все вже вирішено. Навіть я не маю такої сили, яка обирає її зараз тим, ким вона мусить стати. Обирає, та чи стане? Завжди є вибір. І тобі, і мені залишається тільки дочекатися, поки Мальва сама зрозуміє, яка зі стежок, дарованих Сварогом та сваргою, направду її.