Грот афаліни
- Автор: Мисько Павел Андреевич
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Грот афаліни». Краткое содержание книги:
Героям повісті довелося пережити багато небезпечних пригод на землі, на воді, у підводній печері, вступити у смертельний поєдинок з бандами і піратами з «китайських тріад».
Янгові чомусь стало смішно, боявся, щоб через це знову не вдихнути води. Набрав повітря і пірнув назустріч Судзірові, під нього, пройшов по самісінькому дну. З балонами Судзіру було не так спритно у воді… Коло драбинки Янг миттю зняв з ніг ласти і побачив, що на дні лежить кинутий Белою черпак. А може, це був не той? Засунув під дужку руку, ласти в ту саму руку — туп-туп по щаблях угору. Виплив Судзір, погрозив йому кулаком.
— Дядьку Судзіре! А ви будьте там, відправляйте дельфінів з вантажем, а я прийматиму їх тут! — прокричав йому і виважив у руках важкий, із залізної товстої бляхи совок.
Але Судзір не почув або не захотів почути, бо ще раз погрозив кулаком і жестом наказав кинути йому совок. Янг розмахнувся — плюсь! Нате, беріть… І пішов до Тота.
«Тіпається від злості… А чого тіпатись? Разом удвічі б скоріше видресирували».
Собачка умлівав від насолоди, лежав, відкинувши убік усі чотири ноги, посмикував спросоння вухом, відганяв муху-настиру.
А Раджа ще немає. Не запитав, скільки часу забирає кожна підводна прогулянка. Може, піти на мис Кіптюра? Там підводники заходять у воду, там початок маршруту. Посмикав за вухо Тота: «Ходімо…»
«Ех, Абдуло! Мало днів минуло, а я вже засумував за тобою. От якби й ти був тут! І Радж уже зі мною, і дельфіни, і Тота, а ніхто тебе не замінить. Ні з ким так по поговориш. Де ти тепер, Абдуло?»
Ліворуч, де замість огорожі були тильні стіни пристанських пакгаузів і складів, розрослися кущі, зарості плюща і ліан забиралися на стіни й покрівлі. І от, коли Янг вигукнув у думках — «Де ти тепер, Абдуло?», на одній плескато-нахиленій покрівлі із зелені висунулася давно не стрижена голова хлопчика на довгій шиї, а за пою голі плечі. Янг ще не впізнав його, а хлопчик уже свиснув по-розбійницькому, догори злетіли, мов крила, дві руки.
— Ге-ге-ей!!! — закричав, затанцював на місці. — Хо-хо, Янг!
Це був Абдула; з'явився ніби в казці. А кажуть, що чудес не буває!
Абдула зник у гущавині заростей, почав спускатися вниз.
Хвилина-дві — і ось він, увесь подряпаний, зі свіжими смугами на голих руках, грудях, животі. У самих старих штанах, босий. Янг кинувся назустріч, і вони міцно обнялися.
— Ти з неба впав? Я тільки-тільки подумав…
— Не з неба — з покрівлі! — рот Абдули на худому обличчі усміхався до вух. — Звідти, згори, так зручно стежити за всіма! Там і спати можна, аби тільки щось під бік постелити.
— Як це тобі вдалося? На Рай як потрапив?
— Упросився на ваговоз… Так усю дорогу машину драїв у трюмі, а на пристані розвантажуватись допомагав. Не дуже за спасибі привезуть.
— Дядька залишив, значить…
— Він мене залишив — фі-іть! — Абдула крутнув вказівним пальцем, ніби хотів просвердлити небо. — Ліг спати і не проснувся… А мене наступного дня після поховання за шкірку й на вулицю. Іншого ліфтера взяли і дядькову комірчину цід східцями віддали йому. Тепер я вільний як вітер, хоч до піратів наймайся.
— Не треба до піратів. Бачив я їх — піх-пах, і немає людини. На моїх очах одного чоловіка вбили, а тітку поранили. Грабували нас, коли ми пливли на Рай.
— Ну-у?!
— Ось тобі й ну… Розкажу потім.
— А я бачив твого брата і ще двох з ним. Он там заходили в море, з жовтими балонами. Самі чорні, у масках — бр-р-р, наче якісь марсіани. Я чекав поки повиходять, щоб про тебе запитати.
— А тут і сам я.
— А тут і ти! Та ще з собакою. Такого я вже десь бачив.
— Пам'ятаєш ту італійку? Котра була попросила пронести собачку?
— Ну?
— Так от відтоді я і забавляюся з ним. Терезою італійку звати. Ой, слухай! Я ж тебе можу засватати на своє місце! Бо я вже у дельфінарії працюю, в мене роботи — от, — чиркнув великим пальцем по підборіддю.
— Не годжуся я в собачі пастухи. Та я зразу продам його туристам!
— Абдулку! Абдулячка-скиглячка! Ти ж не знаєш, що це таке — за пастуха. У першокласному готелі житимеш, у одному номері разом з нею і собакою. Жрання — від пуза і чого тільки душа забажає! А роботи — усього-на-всього собачку прогулювати та іноді трохи прислуговувати донні Терезі.