Чінгісхан

Після відходу союзних загонів Джелаль ед-Дін уже не міг вступити з монголами у відкритий бій, як хотів раніше, і вирушив на південь. Його затримала швидка і багатоводна ріка Сінд, стиснута горами. Султан шукав човнів і плотів, щоб переправити військо, але стрімкі хвилі розбивали всі судна об високі скелясті береги. Нарешті, привели одне судно, і Джелаль ед-Дін намагався посадити в нього свою матір Ай-Джіджек, дружину й інших супутниць. Але й це судно розвалилося від ударів об скелю, і жінки залишилися на березі разом з військом.

Раптом примчав гонець з криком: «Монголи зовсім близько!» А ніч у цей час все закрила своїм чорним покривалом.

Чінгісхан, дізнавшись, що султан Джелаль ед-Дін шукає переправи через Сінд, вирішив його захопити. Каган вів військо всю ніч і на світанку побачив противника. Монголи стали наближатися до війська султана з трьох боків. Кількома півколами монголи спинилися у вигляді зігнутого лука, а ріка Сінд була немовби його тятивою.

Чінгісхан послав Унер-Гуліджу і Гугус-Гуліджу з їхніми загонами, щоб вони відтіснили султана од берега, а своєму війську дав наказ: «Не поражайте султана стрілами, наказуємо захопити його живим».

Джелаль ед-Дін перебував у середині мусульманського війська, оточений семистами одчайдушними вершниками.

Побачивши на горбі Чінгісхана, який звідти керував боєм, султан кинувся з своїми джигітами на монголів з такою люттю, що погнав їх, і сам монгольський володар кинувся тікати, поганяючи канчуком коня.

Але завбачливий і обережний Чінгісхан перед битвою сховав у засаді десять тисяч добірних воїнів. Вони вилетіли збоку, напали на Джелаль ед-Діна, відкинули його і помчали на праве крило туркменів, якими командував Амін-ал-Мульк. Монголи зім’яли його ряди, відтіснили їх у середину війська, де всі перемішались і почали відступати.

Потім монголи розбили так само й ліве крило. Джелаль ед-Дін бився разом з своїми джйгітами до полудня і, втративши звичайний спокій, кидався, як зацькований тигр, то на ліве, то на праве крило.

Монголи пам’ятали наказ кагана: «Не пускати в султана стріл», і кільце навколо Джелаль ед-Діна дедалі більше стискалося. Він бився одчайдушно, намагаючись прорубатися крізь ряди ворогів. Зрозумівши, що становище стало безнадійним, султан пересів на улюбленого туркменського коня, скинув шолом і всю зброю, лишивши тільки меч. Він повернув коня і кинувся з ним з високої скелі у темні хвилі бурхливого Сінду. Перепливши ріку і видершись на крутий берег, Джелаль ед-Дін погрозив звідти мечем Чінгісханові і поскакав, зникнувши в заростях.

Чінгісхан від надзвичайного подиву поклав руку на рот, показав на Джелаль ед-Діна синам і сказав: