Чінгісхан

З усіх заложників Туркан-Хатун дарувала життя лише Омар-хану, синові володаря Язера[113] у землі туркменській. Вона зробила це тільки тому, що сама вирушала туди, а Омар-хан і його слуги знали дорогу через пустелю. Під час важкого переходу через піски Каракумів, що тривав шістнадцять днів, вони вірно й покірливо служили старій шахині.

Але коли караван уже наближався до кордонів Язеру і за пісками показалися скелясті вершини гір, Туркан-Хатун, дочекавшись, коли Омар-хан заснув, наказала відрубати йому голову.

Вона спрямувала караван до неприступної фортеці Ілаль, розташованої на вершині одинокої скелі. Тут вона перебувала з усім своїм двором, поки поблизу не з’явились передові монгольські загони, які шукали шаха Мухаммеда.

Один з начальників охорони шахині запропонував їй негайно втекти звідти під заступництво її внука Джелаль ед-Діна, що збирав в Ірані бійців для боротьби з монголами. Всі тільки й говорили про його мужність, про силу його війська, про те, що він зуміє прогнати ворога.

— Школи! — вигукнула розлючена стара. — Краще мені загинути від монгольського меча! Як це? Щоб я так принизилась і прийняла милість від сина ненависної мені туркменки Ай-Джіджек? Щоб я жила під його заступництвом, коли в мене є внуки моєї благородної кипчацької крові? Краще я потраплю в полон до Чінгісхана і перетерплю в нього приниження і ганьбу.

Незабаром примчали монголи і обложили фортецю. Вони збудували навколо скелі суцільну огорожу, відрізавши обложених від навколишнього світу. Облога тривала чотири місяці, і коли в цистернах і льохах висохла остання припасена вода, Туркан-Хатун вирішила здатися. Монголи захопили разом з шахинею-матір’ю весь гарем і малолітніх синів хорезм-шаха. Всі хлопчики були одразу зарізані, а дружини й дочки шаха і сама Туркан-Хатун відправлені до табору Чінгісхана.