Книга пригод 3
- Автор: фон Додерер Хаймито, Франс Анатоль
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Александр Терех
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Книга пригод 3». Краткое содержание книги:
СКОТТ ВАЛЬТЕР. Два гуртоправи
ІРАСЕК АЛОЇС. Тчевське вогнище
РААБЕ ВІЛЬГЕЛЬМ. Чорна галера
ПРЕМЧАНД. Саті
МЕЙЄР КОНРАД-ФЕРДІНАНД. Плавт у жіночому монастирі
ФРАНС АНАТОЛЬ. Чудо зі скнарою
ЙОВКОВ ЙОРДАН. Індже
ПО ЕДГАР АЛЛАН. Провалля і маятник
АСЕВЕДО ДІАС ЕДУАРДО. Бій у руїнах
АЛАРКОН ПЕДРО АНТОНЮ де. Офранцужений
ГАРДІ ТОМАС. Троє незнайомців
ДЖЕКОБС ВІЛЬЯМ. Чорний кіт
ДОДЕРЕР ГАЙМІТО фон. Подвійна брехня, або Антична трагедія на селі
ДОЙЛ КОНАН АРТУР. «Лев'яча грива»
ІБАНЬЄС ВІСЕНТЕ БЛАНКО. Подвійний постріл
І, цокаючись уже пляшками, а не склянками, горлали:
— Хай живе Наполеон! Смерть Фернандо! Смерть Галісії!
Гарсія де Паредес перечекав, доки відгримить тост, і пробурмотів похмуро:
— Селедоніо!
Хлопчик-слуга просунув у віконце бліде, перекошене жахом обличчя — він не насмілювався переступити поріг цієї печери.
— Селедоніо, принеси папір і чорнило, — спокійно промовив аптекар.
Хлопчик приніс начиння для письма.
— Сідай! — наказав господар. — А тепер записуй, що я казатиму. Розділи аркуш на дві колонки. Над правою надпиши «дебет», над лівою — «кредит».
— Сеньйоре… — прошепотів хлопець. — Біля дверей щось схоже на бунт… Вони кричать: «Смерть аптекареві!..» І хочуть зайти.
— Замовкни, облиш їх! Пиши, що кажу.
Французи здивовано реготали: фармацевт заходився рахувати, коли над ним нависли смерть і руїна. Селедоніо звів голову, приготувався писати.
— Отож підсумуймо, сеньйори! — звернувся до гостей Гарсія де Паредес. — Ідеться про те, щоб завершити наше свято ще одним тостом. Почнемо по черзі — як сидимо. Скажіть, капітане, скільки іспанців забили ви, відколи перейшли Піренеї?
— Браво! Чудесна ідея! — підхопилися французи.
— Я… — відкинувся на стільці капітан, пихато підкручуючи вус, — я… забив особисто… своєю шпагою… ставте десять чи дванадцять!
— Одинадцять праворуч! — гукнув аптекар хлопцеві.
Хлопець повторив:
— Дебет… одинадцять.
— Далі! — підганяв гостинний хазяїн. — А ви? Вам кажу, сеньйоре Хуліо…
— Я… шістьох.
— А ви, майоре?
— Я… двадцятеро.
— Я… вісьмох.
— Я… чотирнадцять.
— Я… нічого.
— Не знаю!.. Стріляв наосліп… — так відповідав дехто, коли доходила до нього черга.
І хлопець продовжував писати, заповнюючи колонку праворуч.
— А тепер, капітане, — провадив далі Гарсія де Паредес, — знову почнемо з вас. Як ви гадаєте, скількох іспанців ви вб'єте до кінця війни, якщо, припустімо, вона триватиме ще… три роки?
— Еге!.. — озвався капітан. — Хто ж може підрахувати?
— Порахуйте… прошу…
— Ставте ще одинадцять.
— Одинадцять ліворуч… — продиктував Гарсія де Паредес.
І Селедоніо повторив:
— Кредит — одинадцять.
— А ви? — перепитував фармацевт гостей в тому ж порядку.
— Я… п'ятнадцять.
— Я… двадцять.
— Я… сто.
— Я тисячу, — відповідали французи.
— Став їм усім по десять, Селедоніо!.. — глузливо пробурмотів аптекар. — Тепер підсумуй окремо обидві колонки.
Бідолашний хлопець рахував, як ото старі баби рахують на пальцях, — такий був нажаханий. Холодний піт котився по тілу.
Запала моторошна тиша. Нарешті хлопець вигукнув, звертаючись до хазяїна:
— Дебет — 285. Кредит — 200.
— Тобто… — додав Гарсія де Паредес, — двісті вісімдесят п'ять мертвих і двісті приречених! Разом — чотириста вісімдесят п'ять жертв!!!
Слова ці він промовив таким глибоким, загробним голосом, що французи перезирнулися стривожено. Тим часом аптекар зробив ще один рахунок.
— Та ми ж герої! — вигукнув він. — Ми осушили сімдесят пляшок, чи сто п'ять з половиною лібр[99] вина, а якщо поділити це на двадцять одного, бо пили ми всі добряче, це вийде по п'ять лібр вина на голову. Отож кажу, що ми герої!
Тріснули двері в аптеці, і хлопець здригнувся:
— Вони йдуть!..
— Котра година? — зовсім спокійно запитав аптекар.
— Одинадцята. Та хіба ви не чуєте, що вони йдуть?
— Нехай! Уже час.
— Час!.. Чому? — бурмотіли французи, намагаючись підвестися.
Та вони так упилися, що не могли відірватися від стільців.
— Хай ідуть! Хай!.. — вигукували п'яними голосами, насилу добуваючи шаблі з піхов, не в змозі підвестися. — Хай входять негідники! Ми їх привітаємо!
Задзеленчали внизу, в аптеці, банки та пляшечки — їх трощили падронці, — а сходами котилося одностайне страшне: «Смерть офранцуженому!»
І, зачувши це, скочив, наче підкинутий пружиною, Гарсія де Паредес, обіперся об стіл, щоб не впасти назад, на стілець. З незбагненним тріумфом обвів гостей поглядом, на губах його заграла безсмертна усмішка переможця. Прекрасний стояв він перед ними, трепетне, як перед смертю, натхнення осяяло його обличчя. Він промовив:
— Французи!.. — Слова падали, мов удари похоронного дзвону, — урочисто, чітко. — Якби котромусь із вас або й усім гуртом трапилася щаслива нагода помститися за смерть двохсот вісімдесяти п'яти співвітчизників і врятувати життя ще двомстам, якби ціною власного життя ви змогли втихомирити праведний гнів ваших прадідів, покарати катів двохсот вісімдесяти п'яти героїв і врятувати від смерті двісті товаришів, двісті братів, додавши тим самим армії ще двісті борців за національну незалежність, то хіба замислились би ви бодай на мить — жертвувати чи ні своїм мізерним життям? Обійнявши, як Самсон, колону, що тримає храм, хіба не обрали б ви смерть, аби тільки знищити ворогів Бога?
99
Лібра — давня міра ваги, дорівнює 460 грамам.