Матінка Макрина

Однак більше, ніж за розмовами, я проводила час за молитвою; сідала в коридорі, відхиляла запону та розмовляла собі з моєю Mater Admirabilis. Настоятелька, іноді проходячи повз мене, тільки кривилася завжди з однаковою гримасою і йшла далі, але ні моєї любої Матері, ані мене це не ображало, бо ж як це нас образити могло, якщо ми перебували зовсім в іншому місці, як дві голубоньки на небесній вежі? То я до Неї всміхалася, то Вона до мене, то я Її про щось запитувала, то Вона мені щось від себе говорила. Одного разу, наприклад, що я повинна називати Її Предивною Матір’ю. І не сама — решта черниць також: Предивною Матір’ю — і баста. Я попросила, щоби він це переклав сакрекеркам, але настоятелька знову тією ж гримасою рот скривила і каже: Ні, ні і ще раз ні. Ні я, ні інші не будемо перед цим мальовидлом молитися, для молитви існує церква, там лавок скільки душа забажає, а коридор не каплиця. Нічого не вдієш. Що ж поробиш, Мати Предивна, — кажу я, — якщо в настоятельки таке кам’яне серце, що слова Христової Матері на неї не справили жодного враження? А вона лише усміхнулася, зітхнула, підняла з кошика книжку й заходилася читати. Якщо Матір Божа не переймається, то чи тобі, дурна Юлько, варто перейматись? — сказала я собі. Тому я одна Її поки що так називала — Мати Предивна. І нам обом, здається, цього було достатньо.

Думаю, що це завдяки Їй усе це папське обурення пішло за вітром; допоміг і Ламбрускіні, бо у ватиканських коридорах він домігся зменшення суворості, і Монталамберт, який усе взяв на себе й виправдався незнанням і добрими намірами… задобрений, Папа все запам’ятав і цього разу насварив тільки за те, що використали неправильну офіційну форму та під назвою вказали за наказом Святого Отця. Таким чином, усі зберегли обличчя: і москалі, і Рим, і змартвихвстанці, і я, хоч моє обличчя, слід сказати, було тільки як латка.