Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
— Я не вірю, що китайці в своєму чорному одязі можуть підняти на плечі маленьку хатинку і нести її по дорозі.
— Це правда, так я сам їздив, — сказав старший брат.
— Однак я переживаю не про це, а про те, щоб не зустріти на дорозі розбійників, — сказав дядько.
— Я чула, що китайці бояться англійців, — сказала старша сестра. — А в мене є англійський паспорт.
Розмовляючи, вони доїхали до перевалу. Тут ми повинні були зупинитись і вже проводжати їх тільки очима, поки вони будуть їхати під гору. Старша сестра жодного разу не обернулась, а дядько обертався постійно й махав нам капелюхом.
Після того, як вони поїхала, старший брат знову почав добре до мене ставитись. Він сказав, що коли стане туси, то часто буде присилати мені дівчат.
Я дурнувато розсміявся.
Він ляснув мене по голові:
— Тільки ти повинен слухатись мене. Поглянь на свою Тхарну: ні грудей, ні сідниць. Я подарую тобі грудасту й стегнасту жінку.
— Давай почекаємо, поки ти станеш туси.
— Тільки така жінка — справжня жінка. Я хочу прислати тобі справжню жінку.
— Почекаємо, поки ти справді станеш туси.
— Але я хочу, щоб ти скуштував справжньої жінки.
— Тільки якщо ти зможеш стати туси, милий братику, — не витримав я.
Його обличчя відразу ж змінилось у кольорі й він більше нічого не казав. Я ж, однак, спитав його:
— А скільки жінок ти хочеш мені подарувати?
— Котися звідси, ти не дурний.
— Ти не можеш стверджувати, що я не дурний.
У цей момент з’явився туси й спитав, про що сперечаються два його сини. Я сказав:
— Старший брат каже, що я не дурний.
— О Небо, якщо ти не дурний, то хто тоді дурний? — спитав туси.
— Це та ханька навчила його прикидатися дурним, — заявив майбутній спадкоємець туси.
Туси зітхнув і стиха сказав:
— Хіба мало нам молодшого брата-дурня, так скоро ще й старший брат втратить глузд?
Старший брат опустив голову й швидко вийшов. По обличчю туси розповзлася чорна хмара і тільки після того, як я наговорив йому купу дурних слів, на ньому проглянула якась посмішка.
— Я б хотів, щоб ти не був дурнем, — сказав він, — але ти все ж ним є.
Батько простягнув руку й погладив мене по голові. У глибині мого серця при цьому щось сильно тьохнуло. Те глибоке й темне місце ніби освітилося жмутиком світла, однак коли я схотів докладніше роздивитися стан справ усередині, це світло вже згасло.
Розділ VI
23. Фортеця
Із центру земель туси Мерці виходили сім чи вісім доріг, що вели в землі інших туси. Тобто, іншими словами, навколишні туси могли приїхати до замку Мерці по цих семи-восьми дорогах.
Весна ще тільки показалась і сніг на перевалі ще не весь розтанув, а на цих дорогах уже з'явилися люди, які шукали зерно — зовсім як і в той рік, коли вони приїздили в пошуках макового насіння. Туси везли з собою срібло й велику кількість опію, сподіваючись обміняти ці речі на зерно родини Мерці.
Батько спитав мене й старшого брата, чи давати їм зерно.
Старший брат не затримався з відповіддю:
— Нехай платять подвійну ціну.
Батько кинув погляд на мене, однак я не хотів говорити. Тоді мати вщипнула мене й прошепотіла мені на вухо:
— Не подвійну, а двічі подвійну ціну.
Замість «двічі подвійну» я сказав:
— Пані мене вщипнула.
Старший брат кинув погляд на матір, а батько — на мене, обидва погляди були надзвичайно гострими. Мені було байдуже до того, а мати відвернула обличчя в інший бік.
Старший панич хотів щось сказати дружині туси, однак не встиг ще як слід сформулювати це, коли туси заговорив:
— Подвійну ціну? Кажеш, подвійну? Хіба навіть і двічі подвійна ціна не означатиме даром їм віддати? Я дочекаюся, поки вони забажають платити вдесятеро більшу ціну. Такою буде розплата за те, що вони наввипередки сіяли мак!
Старший брат знову помилився, й на обличчі в нього проступили збентеження й гнів. Він рвучко підняв голову й сказав:
— Удесятеро? Хіба то можливо? Неможливо! Зерно залишається зерном, а не золотом чи сріблом!
Туси торкнувся своєї сивої бороди, що звисала йому на груди, й поклав собі на долоню пожовклі кінчики. Подивившись на них уважно, він зітхнув і сказав:
— Удвічі чи вдесятеро — для мене це не має значення. Погляньте, я вже старий. Я хочу тільки, щоб мій наступник був іще потужнішим.
Потім він довго муркотів щось собі під ніс і, зрештою, прийняв важливе рішення: